Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 21 січня 2025 року прийняв Рішення № 3-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс» щодо наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс» (далі – Товариство) звернулося до Суду із конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису абзацу другого пп. 14.1.212 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) в редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71), а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» (далі - оспорюваний припис ПКУ в редакції Закону №71).
На обґрунтування неконституційності оспорюваного припису ПКУ в редакції Закону №71, Товариство серед іншого зазначило, що зміна (доповнення) всіх обов’язкових елементів акцизного податку, визначених оспорюваним приписом в редакції Закону №71, була прийнята менше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, з якого запроваджено такі правила та ставки, що є порушенням принципу стабільності податкового законодавства.
Суд установив, що оспорюваний припис ПКУ в редакції Закону №71 втратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У Рішенні вказано, що в разі, якщо законодавче регулювання запроваджує нові вимоги, що погіршуватимуть правове становище певного кола осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) із моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого заінтересовані особи мали б можливість підготуватися до виконання нових вимог.
Суд вказав, що установивши оспорюваним приписом ПКУ в редакції Закону №71 з 1 січня 2015 року акцизний податок із реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі пальним, законодавець не врахував принципу стабільності податкової норми, потреби у певному перехідному періоді (vacatio legis - час з моменту офіційного оприлюднення закону до набрання ним чинності), який надав би учасникам правовідносин розумний час та можливість для адаптації до нових обставин, а також наслідків, які можуть настати для платника податків у зв’язку з відсутністю можливості підготуватися до набрання такими законодавчими змінами чинності та комплексного нормативного регулювання, чим порушив принцип верховенства права.
За таких обставин суб’єкти правовідносин, зокрема Товариство, не могли мати достатньо часу для пристосування до змін у системі правовідносин, спричинених ухваленням Закону №71, що призвело до порушення їхніх законних очікувань та недотримання принципу юридичної визначеності. Верховна Рада України, ухваливши Закон №71, не встановила достатнього перехідного періоду (розумного часового проміжку), пов’язаного з набранням чинності оспорюваним приписом ПКУ в редакції Закону №71, чим позбавила платників податків можливості будь-якого податкового планування.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що оспорюваний припис ПКУ в редакції Закону №71 не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Вказане Рішення є важливим для платників податків, особливо у тих випадках, коли податки збільшуються блискавично, або «заднім числом».
Джерело: КСУ