Між платником податків (далі – позивач) та перевізником було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування, з метою доставки товару покупцю, що належить позивачу на праві власності. Однак, перевізник не доставив покупцю (позивачеві) ввірений йому товар.
Відповідно до бухгалтерської довідки, позивач списав дану заборгованість на розрахунки за претензіями та направив вимогу перевізнику про сплату збитків за договором транспортно-експедиторського обслуговування. Потім замовник подав позов до перевізника до господарського суду.
Рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, стягнуто з перевізника збитки.
Відділ державної виконавчої служби відкрило виконавче провадження про стягнення з перевізника суми збитків та судового збору. Проте згодом, відділ державної виконавчої служби повідомив позивача, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Як наслідок, державний виконавець повернув виконавчий документ без виконання.
Судами було встановлено, що за висновками податкового органу, позивачем на порушення п.189.1, пп. «г» п.198.5 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) занижено суму податкового зобов`язання, за рахунок ненарахування ПДВ на втрачений товар при перевезенні перевізником.
ВС проаналізував приписи п.189.9 ПКУ, яким передбачено:
у випадках, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, така втрата не є постачанням в цілях оподаткування.
На думку ВС, в такій ситуації товари, які були призначені для використання у господарській діяльності платника податку, були втрачені в силу незалежних від платника обставин.
ВС вказав, що настання негативних наслідків у вигляді втрати товару з незалежних від платника податків причин не може бути підставою для визначення операції зі списання товару як операції, що не є господарською. А відтак, висновки податкового органу, щодо заниження податкових зобов`язань з ПДВ внаслідок недекларування в складі податкових зобов`язань суми ПДВ за такими операціями є необґрунтованими.