Платник податків (позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення органу ДПС.
Рішенням суду першої інстанції, позов задоволено повністю.
Податківці оскаржили це рішення суду до суду апеляційної інстанції.
Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.03.2025 у справі №380/17348/24 вказав на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Суд першої інстанції вважав, що обставини, вказані в акті перевірки висновки стосовно нереальності господарських операцій між позивачем та низкою його контрагентів та їх наслідків в оподаткуванні не підтвердилися під час судового розгляду, оскільки спростовуються сукупністю первинних документів, наданих позивачем в ході перевірки.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регламентуються положеннями Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
При констатації порушень норм податкового законодавства податковий орган виходив з наявної податкової інформації та зазначив, що перевіркою не підтверджено реальність господарських операцій позивача. Посилаючись на не встановлення джерела походження товару, відповідач дійшов висновку про набуття товарів у власність без наявності будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання, та нереальність операцій, здійснених позивачем.
Спростовуючи такі твердження контролюючого органу суд першої інстанції вірно виходив з того, що:
використовуючи лише податкову інформацію, отриману з податкових звітів та з наявних баз даних, без дослідження первинної бухгалтерської документації контрагентів постачальників в ході документальної перевірки, відповідач не має підстав стверджувати про відсутність відповідних господарських операцій.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише сумнівами щодо діяльності контрагентів постачальників та можливими порушеннями вимог законодавства. При цьому якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них, адже законом іншого не передбачено.
Висновки податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту повинні здійснюватися на підставі аналізу первинних документів і не можуть ґрунтуватися виключно на податковій інформації, отриманій за результатами перевірок контрагентів платника податку.
Отже, укладення позивачем господарських договорів з контрагентами про купівлю-продаж сої, як корму для свиней, дозволяє позивачу отримувати економічний ефект у вигляді приросту активів від реалізації продуктів розведення.
Таким чином, ділова мета, як критерій реальності господарських операцій, присутня в таких господарських операціях позивача
Чинне законодавство України не ставить в залежність право платника податків - позивача - на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від стану податкового обліку контрагентів, зокрема, і від сплати останніми своїх податкових зобов`язань і тим паче від неможливості доведення поставки товару за всім ланцюгом.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання постачальниками своїх контрагентів своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами та постачальниками контрагентів правил оподаткування, а тому позивач не зобов`язаний володіти інформацією відносно виконання податкових зобов`язань всіма суб`єктами у ланцюгу постачання.
Відсутність у контрагентів достатніх матеріальних, трудових чи будь-яких інших ресурсів, як і наявність або відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб`єкта господарювання перевірки, не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у таких суб`єктів господарювання такої мети, як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Ніякі негативні обставини, які мають місце у контрагентів позивача, не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки, як було встановлено судом, позивач виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів, а тим паче постачальників своїх контрагентів. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти поставку товару за всім ланцюгом на предмет виконання контрагентами в ланцюзі постачання вимог податкового законодавства та їх безпосередню діяльність та діяльність їх посадових осіб перед тим, як відносити відповідні суми витрат до своїх витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, безпідставними є і посилання контролюючого органу на відсутність реального характеру господарських операцій та настання правових наслідків, обумовлених договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами, з підстав неможливості підтвердити рух товару за ланцюгом, відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не є передумовою для визначення господарської компетенції останніх та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.
Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни. При вчиненні контрагентами позивача порушень норм податкового чи іншого законодавства саме ці особи повинні нести відповідальність та інші негативні наслідки.
Підставами для формування податкового кредиту, є: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній у податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Будь-яких доказів, що первинні документи і податкова звітність позивача є дефектними або підробними, містять недостовірну інформацію, відповідачем (органом ДПС) судам не наведено.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Джерело: постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі №380/17348/24