Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 30.08.2018 про проведення фактичної виїзної перевірки Товариства.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що до нього прибули працівники відповідача та на підставі оспорюваного наказу від 30.08.2018 та виявили намір приступити до перевірки, однак не були допущені до перевірки, оскільки позивач вважає оспорюваний наказ протиправним, посилаючись на те, що такий наказ виданий за відсутності визначених законом підстав і не містить посилання на відповідну підставу.
Суди першої та апеляційної інстанції підтримали правову позицію платника, виходячи з того, що у відповідача на момент видання наказу на проведення фактичної перевірки була відсутня інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, а тому, у податкового органу були відсутні підстави для призначення фактичної перевірки Товариства з вказаних питань.
Відповідач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду (далі – ВС).
ВС проаналізував приписи статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) та дійшов висновку, що фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов:
- повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 ПКУ підстав для проведення фактичної перевірки;
- підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава);
- копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).
Фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених п. 80.2 ПКУ, але за обов`язкової наявності підстав, вказаних у цій нормі ПКУ.
Судами було установлено, що у відповідача на момент видання наказу на проведення фактичної перевірки була відсутня інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Стосовно доводів контролюючого органу про призначення спірним наказом перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), ВС вказав на таке.
Як установлено судами, наказ не містить відповідного посилання на положення пп. 80.2.7 ПКУ та відповідач жодним чином не підтвердив наявність у нього або отримання в установленому законодавством порядку інформації щодо позивача про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету.
З огляду на викладене,ВС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність призначення податковим органом проведення фактичної перевірки Товариства відповідно до оскаржуваного наказу.
Джерело: постанова ВС від 31.07.2024 у справі № 2040/7330/18