Визначення об’єкта: сонячна станція чи резервне електропостачання

З погляду бухгалтерського та податкового обліку принципового значення не має, як саме названо об’єкт — «сонячна електростанція», «система резервного електропостачання» чи інакше. Визначальним є економічна сутність активу, його функціональне призначення, строк корисного використання та вартісні характеристики. У наведеній ситуації придбані сонячні панелі, джерело безперебійного живлення та комплектуючі є технічно й функціонально взаємопов’язаними та використовуються спільно для виконання однієї функції — генерації та забезпечення електроенергією власних потреб підприємства, аналогічно тому, як використовується, наприклад, електрогенератор.

Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби», об’єкт основних засобів — це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям або сукупність предметів, які мають спільне призначення та можуть виконувати свої функції лише у складі комплексу (п. 4 П(С)БО 7). Оскільки окремо сонячні панелі, ДБЖ чи з’єднувальні елементи не здатні забезпечувати заявлену функцію безперебійного електропостачання, вони можуть і повинні розглядатися як єдиний комплексний об’єкт необоротних активів. У такому разі вся сума витрат на їх придбання та монтаж формує первісну вартість одного об’єкта основних засобів.

Загальна вартість такого комплексу становить 27 900 грн (18 000 грн + 9 400 грн + 500 грн), що перевищує вартісний критерій для основних засобів, встановлений Податковим кодексом України — понад 20 000 грн за умови використання у господарській діяльності більше одного року (пп. 14.1.138 ПКУ). Отже, за податковими правилами цей актив також класифікується як основний засіб. Оскільки обладнання встановлюється на даху орендованого приміщення та не є капітальною спорудою, пов’язаною із землею, в обліку його доцільно відображати у складі машин та обладнання на субрахунку 104. До введення в експлуатацію всі витрати накопичуються на субрахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів», після чого сформована первісна вартість переноситься на відповідний рахунок обліку ОЗ.

Для податкової амортизації такий об’єкт належить до групи 4 «Машини та обладнання», для якої мінімально допустимий строк корисного використання становить 5 років (пп. 138.3.3 ПКУ). Сам факт використання установки виключно для резервного або власного електропостачання не змінює її класифікації як основного засобу, так само як і генератор аналогічної вартості та строку експлуатації обліковувався б як об’єкт ОЗ незалежно від його «резервного» характеру.

Водночас П(С)БО 7 допускає й інший підхід до обліку, якщо підприємство прийме відповідне управлінське рішення. Згідно з п. 5 П(С)БО 7, підприємство самостійно встановлює вартісні ознаки для визнання активів основними засобами або малоцінними необоротними матеріальними активами. Крім того, стандарт дозволяє визнавати окремі складові частини як самостійні об’єкти обліку, якщо вони можуть використовуватися окремо та мають різні строки корисного використання. Тому за наявності відповідного обґрунтування підприємство може обліковувати окремі елементи (наприклад, ДБЖ або частину комплектуючих) як МНМА, якщо їх вартість не перевищує внутрішній поріг, встановлений обліковою політикою, і вони не втрачають здатності до самостійного використання.

Отже, з практичної та нормативної точки зору коректно розглядати цей об’єкт як єдиний комплекс основних засобів, незалежно від того, чи називається він «сонячною електростанцією» чи «системою резервного електропостачання», при цьому альтернативний варіант — облік окремих компонентів як МНМА — можливий лише за умови, що це відповідає вимогам П(С)БО 7 та закріплено в обліковій політиці підприємства.

Раді допомогти, звертайтесь ще!