Заголовок тимчасово відсутній

Питання щодо векселів регулюється Уніфікованим законом про переказні та прості векселі (Женева, 1930 рік), який застосовується в Україні відповідно до Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III.

Цей закон визначає, що якщо векселедержатель пред’явив вексель до оплати, але платник його не оплатив, то кредитор може застосувати процедуру опротестування векселя в неплатежі (ст. 44 Уніфікованого закону), що є офіційним підтвердженням відмови боржника від виконання зобов’язання.

Списання заборгованості за векселем можливе лише після того, як:

минув строк позовної давності (3 роки для судового стягнення боргу за векселем, згідно зі ст. 70 Уніфікованого закону та ст. 102 ПКУ);
отримано документальне підтвердження безнадійності боргу (акт про пред'явлення до платежу, відмова платника, опротестований вексель, довідка про ліквідацію боржника або рішення суду про неможливість стягнення).
Таким чином, при списанні вексельної заборгованості потрібно керуватися не лише нормами Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, а й положеннями Уніфікованого закону про переказні та прості векселі та Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Відповідно до ст. 599, 601 ЦКУ, зобов’язання припиняється виконанням або в разі неможливості його виконання. Якщо платник за векселем не виконав своїх зобов’язань у строк, то кредитор має право:

подати позов до суду про стягнення боргу,
якщо виконання неможливе (наприклад, підприємство визнано банкрутом або відсутні активи для погашення боргу) – визнати заборгованість безнадійною та списати.
Відповідно до п. 14.1.11 ПКУ, безнадійною вважається заборгованість, за якою минув строк позовної давності або яка визнана безнадійною через ліквідацію боржника.

Зауважте, що у разі якщо підприємство коригує різниці, воно повинно зважати на п. 14.1.11 ПКУ, оскільки списання заборгованості без ознак безнадійності за цим пунктом призводить до втрати податкових витрат.

Натомість, у бухгалтерському обліку слід керуватися НП(С)БО 10, за яким заборгованість може бути списана у витрати, коли минув термін позовної давності або коли є впевненість у тому, що вона не буде погашена.

Строки позовної давності не спливають та не розпочинаються відповідно до ст. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ (з березня 2020 року та до кінця воєнного стану).

Таким чином, якщо підприємство не коригує різниці, воно може списати таку заборгованість зараз – на підставі розпорядчого документа (наказу), про те, що є впевненість у її неповерненні, і вона підлягає списанню.

Якщо ж підприємство коригує різниці, воно повинно дочекатися початку відліку строку позовної давності, щоб не втратити податкові витрати.

Раді допомогти, звертайтесь ще!