Такий термін встановлено для транспортних засобів, які перевозять пальне і не є акцизними складами пересувними, на які подано Заявку на переміщення пального.

Відповідно до пп. 1 розд. ІІ Порядку №188, період переміщення пального такими транспортними засобами не може перевищувати 30 календарних днів.

Конкретний період переміщення зазначають у Заявці. Тобто, такий період не можна зазначити більше 30 календарних днів. Але якщо вказаний термін сплив, а переміщення пального не завершено, потрібно подати нову Заявку, продовживши термін.

Для пересувних акцизних складів такого граничного терміну не встановлено.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях оптової торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії (ст. 15 Закону №481). З цього доходимо висновку, що ліцензія на оптову торгівлю пальним має передбачати наявність місць оптової торгівлі пальним. Лише за цих умов можна зберігати пальне без придбання окремої ліцензії на зберігання пального.

А якщо підприємство має ліцензію на право оптової торгівлі за відсутності місць оптової торгівлі, воно повинно придбати окрему ліцензію на зберігання пального. Але для придбання такої ліцензії потрібна наявність місця зберігання пального. А за наявності таких місць зберігання можна вже отримати ліцензію на оптову торгівлю.

Відповідно до ст. 15 Закону №481, якщо пальне зберігається не для власних потреб, а для перепродажу, то ліцензію на зберігання отримують за повною процедурою з поданням копій таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт введення в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, чи інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Тож якщо пальне зберігатиметься у бензовозах в заздалегідь не визначених місцях, то таку ліцензію на зберігання пального підприємство отримати не зможе.

На нашу думку, оскільки зберігання пального потребує місця зберігання – визначеної території, на якій розташовані ємності для зберігання, то перебування пального у цистерні транспортного засобу по своїй суті не є зберіганням пального. Бензовоз не є спорудою, обладнанням або стаціонарною ємністю, він може не належати підприємству ані на праві власності, ані на праві користування (зокрема, якщо перевізник його використовує для надання транспортних послуг різним клієнтам). Мало того, в одному бензовозі може міститись пальне, яке належить різним суб’єктам господарювання.

Також не можна отримати ліцензію на зберігання пального, якщо водії бензовозів виконують рейси не за один, а за декілька днів. Якщо водій перебуває у рейсі, він може зупинитися на ніч у різних заздалегідь не визначених місцях, на які не можна отримати ліцензію.

Законодавство не містить докладніших критеріїв, за якими слід розрізняти діяльність з оптової торгівлі пальним від діяльності зі зберігання пального, тому це доведеться вирішувати на власний розсуд.

Раді допомогти, звертайтесь ще!