До органу Держпраці звернулась працівниця, яка повідомила про вимогу роботодавця щодо написання заяви про звільнення за згодою сторін.
Інспектором праці проведено інформаційно-роз’яснювальну роботу з працівницею підприємства, під час якої доведено наступне.
Відповідно до частини 7 статті 51 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Примус працівника до звільнення з роботи є протизаконним, оскільки Конституція України гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43).
Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілого ряду вимог до порядку припинення трудового договору. Так, розірвати трудові відносини можна тільки за наявності на те законних підстав (перелік таких підстав закріплений у Кодексі законів про працю України).
Працівник може заявити про примус до звільнення за власним бажанням або в прокуратуру, або в суд.
Доведений в суді або виявлений прокуратурою факт примусу до звільнення – це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва. Відповідальність за примус до звільнення з роботи може бути не тільки адміністративною, але й кримінальною – з практично обов’язковою дискваліфікацією (позбавленням права займати керівні посади) правопорушника, виплатою їм штрафів і компенсацій працівнику.
Через деякий час працівниця повідомила, що завдяки тому, що вона вчасно була поінформована про свої права, попередила їх порушення. Наразі, довівши до роботодавця свою обізнаність, впевнено працює на займаній посаді.
Джерело: Держпраці
