
Працівник вважав, що його було незаконно звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки він мав переважне право на залишення на роботі. Крім того, він не був ознайомлений зі списком вакансій для переведення на іншу роботу на підприємстві. Оскільки його звільнення було незаконним, вважав, що його слід поновити на раніше займаній посаді, а з роботодавця на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Позивач, посилаючись на ст. 235 КЗпП, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд, застосувавши статті 117, 235 КЗпП, зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розрахунку не більш як за шість місяців, що передбачено ст. 117 КЗпП.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу – це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
У цій справі позивача поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за ст. 117 КЗпП не виникли. При цьому позивач таких вимог не заявляв.
Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги і зробив помилкові висновки про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, безпідставно пославшись на положення ст. 117 КЗпП, яка не регулює спірні правовідносини.
Оплата середнього заробітку за весь час провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника (ч. 2 ст. 235 КЗпП).
При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим
Джерело: постанова ВС від 30.07.2025 у справі №185/14111/23




















Коментарів поки немає
Почніть розмову…