Депонування зарплати: документи, оповіщення та терміни давності

За нормою ст.47 КЗпП Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В ст.116 КЗпП: При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Не виплачені суми зарплати працівнику роботодавець має депонувати. При цьому депонування саме по собі не є фактом виконання обов'язку, якщо працівник не був повідомлений.

Щоб підтвердити, що сума була депонована, а не втрачена чи прихована, роботодавець має надати:

Відомість нарахування заробітної плати з сумою остаточного розрахунку.
Наказ про депонування зарплати.
Реєстр депонованих сум
Розрахунково-платіжну відомість, де зазначена дата депонування
Лист або інше документальне підтвердження повідомлення працівника про наявність депонованої суми (ел. пошта, SMS, рекомендований лист, вручення під підпис тощо).

За нормою ст.117 КЗпП У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Загальний строк позовної давності за ст.257 ЦКУ тут не діє. Частина 2 ст. 233 КЗпП України встановлює необмежений строк позовної давності на реалізацію права працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, якщо працівник не був повідомлений про виплату.

Працівник може звернутись з позовом до суду та вимагати:

невиплачену суму;
середній заробіток за 6 місяців затримки (ст. 117 КЗпП);
моральну шкоду (у випадку доведення);
штрафи — згідно зі ст. 265 КЗпП .

Раді допомогти, звертайтесь ще!