У кримінальній справі, прокуратура звинувачувала головного бухгалтера у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- частинами 2 і 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі – КК), тобто у привласненні, розтраті або заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем;
- частиною 2 ст. 367 КК – у службовій недбалості, тобто у невиконанні або неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
Судом першої інстанції визнано головного бухгалтера винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки. Та виправдано обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191 КК у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні цих злочинів.
Апеляційний суд скасував це рішення та закрив кримінальне провадження в частині обвинувачення головного бухгалтера за ч. 2 ст. 367 КК через відсутність у її діях складу злочину.
Верховний Суд (далі – ВС) підтримав правову позицію апеляційного суду внаслідок такого.
Відповідно до обвинувального акта, головний бухгалтер обвинувачувалась у тому, що перебуваючи на посаді головного бухгалтера ДП, через несумлінне ставлення до службових обов`язків, допустила безпідставні нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення працівників, а також необґрунтовані нарахування на заробітну плату та перерахування ЄСВ, що завдало ДП тяжких наслідків.
Однак, за встановлених судами обставин, упродовж 2016-2018 років працівникам підприємства відповідно до вимог чинного законодавства надавались відпустки та здійснювались відповідні нарахування, надалі працівників відкликали на роботу (через виробничу необхідність), при цьому бухгалтер, яка відповідає за нарахування виплат, обов`язкового коригування заробітної плати, відповідно до вимог ст. 12 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон) не робила, що суперечить змісту висунутого їй обвинувачення, відповідно до якого саме вона допустила безпідставне нарахування та виплату грошової компенсації щорічної відпустки без звільнення працівників (ст. 24 Закону). До того ж, деякі працівники використовували невикористані дні відпустки пізніше протягом певного періоду, які їм повторно не оплачувались.
Після виявлення вказаних порушень фінансової дисципліни, працівниками ДП ці кошти були повністю повернуті, що підтверджується відповідними листами керівника ДП.
ВС вказав, що відповідно до Посадової інструкції головного бухгалтера ДП до основних функціональних обов`язків зокрема віднесено: організація роботи бухгалтерії та підлеглих, облік майна, зобов`язань та господарських операцій, нарахування та перерахування податків і платежів до бюджету (місцевого, державного) тощо. Нарахування працівникам підприємства заробітної плати до її прямих обов`язків не відноситься.
Отже, за таких обставин, ВС дійшов висновку, що:
характер порушень, допущених під час бухгалтерського обліку, який нерозривно пов’язаний із роботою кадрової служби, з урахуванням положень посадової інструкції головного бухгалтера, які не містять прямих обов’язків нараховувати працівникам підприємства заробітної плати, а також відсутність реальної матеріальної шкоди, завданої підприємству, свідчать про відсутність об’єктивної сторони службової недбалості (ст. 367 КК).