Оплата добових і витрат на відрядження: обов'язковість та відмова

Виплата добових і відшкодування витрат на відрядження для лікаря КНП є обов’язковою гарантією, від якої працівник не може правомірно відмовитися письмово, а роботодавець не має права не нараховувати і не виплачувати ці суми за наявності фактичних та підтверджених витрат і наказу про відрядження.

Обґрунтування

1. Добові та витрати у відрядженні – трудова гарантія, а не право за домовленістю. Для працівників, яких направляють у відрядження, закон прямо встановлює гарантії: обов’язкову виплату добових за час перебування у відрядженні, компенсацію вартості проїзду до місця призначення і назад та витрат по найму житла, а також збереження місця роботи і оплати праці не нижче середнього заробітку згідно зі ст. 121 Кодексу законів про працю України. Це не опція, а обов’язок роботодавця.

2. Відмова працівника від гарантій не легалізує їх невиплату. Умови трудових відносин, що погіршують становище працівника порівняно із законом, є недійсними, тому навіть письмова «відмова» від добових або відшкодування витрат не знімає з роботодавця обов’язку їх нарахувати і виплатити, якщо працівник направлений у відрядження за наказом і фактично його виконує; вимогу про обов’язковість виплати добових підтверджують роз’яснення, що базуються на ст. 121 КЗпП.

3. Виплата інших витрат на відрядження за наявності витрат і документів також обов’язкова. Якщо працівник реально поніс витрати на проїзд, проживання та інші дозволені витрати і подав підтвердні документи, роботодавець зобов’язаний їх компенсувати, оскільки це прямо входить до гарантій за ст. 121 КЗпП; для податкових цілей такі відшкодовані витрати не включаються до оподатковуваного доходу працівника за умов, установлених пп. 170.9.1 Податкового кодексу України.

4. Коли можливе фактичне «обмеження» лише добовими. Якщо у працівника немає витрат на проїзд/житло (наприклад, транспорт і проживання оплачені напряму грантодавцем чи приймаючою стороною, або користується службовим транспортом і безоплатним житлом), роботодавцю об’єктивно нічого відшкодовувати, і тоді виплачуються лише добові як окрема гарантія; у такій ситуації відсутність компенсації інших витрат не є порушенням, бо відсутні самі витрати, але відмова саме від добових навіть за бажанням працівника суперечитиме ст. 121 КЗпП.

Правильний варіант для КНП – виплачувати лікарю добові за всі дні затвердженого закордонного відрядження і компенсувати підтверджені витрати, не покладаючись на «добровільну відмову» працівника.