Утилізація прострочених батарейок: податки, продаж та ризики

Якщо підприємство зберігає батарейки, термін придатності яких закінчився, і ще не передало їх на утилізацію, за екологічним законодавством це не виключає обов’язку щодо сплати екологічного податку. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX від 20.06.2022, утворювач відходів має передати їх суб’єкту господарювання у сфері управління відходами протягом одного року з моменту утворення. У цій ситуації таким моментом слід вважати дату закінчення терміну придатності батарейок. Однак це суперечить позиції податкових органів.

Податкові органи у своїх позиціях наполягають, що тимчасове зберігання відходів, зокрема й небезпечних, є підставою для сплати екологічного податку. Це чітко зазначено в індивідуальних консультаціях ЗІР за посиланнями: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41586 та https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41590. Зокрема, у них зазначено, що суб’єкт господарювання, який здійснює тимчасове розміщення відходів (у тому числі в контейнерах чи на власних об'єктах), уважається платником екологічного податку згідно з пп. 240.1.3 Податкового кодексу України. Податкова трактує тимчасове зберігання як «розміщення», навіть якщо воно не є остаточним.

Разом з тим, Податковий кодекс України у пп. 14.1.223 чітко визначає термін «розміщення відходів» як остаточне перебування або захоронення у спеціально відведених місцях чи об’єктах. Тимчасове зберігання без мети постійного розміщення за цим визначенням не є об’єктом оподаткування. Отже, при буквальному застосуванні норми закону зберігання на складі без наміру захоронення або остаточного розміщення не повинно було б обкладатися екологічним податком. Ця суперечливість позицій триває досить довго, однак останнім часом податкові органи посилили контроль за розміщенням відходів та наполягають саме на своїй концепції: в момент списання незворотних відходів вже є об’єкт оподаткування, оскільки, незалежно від того, скільки часу минуло, вони все ж зберігаються на підприємстві у звітному періоді (кварталі). Тому, щоб уникнути спорів із контролюючими органами, підприємству доцільно подати декларацію та сплатити податок або, якщо він нульовий (менше копійки, як це дуже часто трапляється у разі незначної кількості таких відходів), — подати декларацію з нульовою сумою. Штраф за неподачу згідно з п. 120.1 ПКУ — 340 гривень, і іноді ця сума перевищує той податок, який мав би бути сплачений. Тому найкраще — подавати декларацію кожного кварталу, в якому відбулося списання, а отже і розміщення таких незворотних відходів.

Однак слід відрізняти незворотні відходи від вторинної сировини.

Якщо підприємство платить утилізатору за вивіз або прийняття відходів — це незворотні відходи, і податок виникає за їхнє попереднє зберігання, хоч би і протягом одного дня. Якщо ж стороння організація купує такі відходи (як, наприклад, металобрухт) за кошти — це означає, що у вас утворилася вторинна сировина, запаси, які призначені для продажу. Тоді податку немає. Це підтверджено і однією з наведених консультацій вище.

Отже, дозволено продати батарейки за символічною ціною (за тією ціною, за яку згодні їх купити сторонні особи) як запаси або як вторинну сировину. Якщо відходи передаються саме як вторинна сировина, платник податку не вважається таким, що розміщує відходи, відповідно до п. 240.5 Податкового кодексу України. Цей підхід дозволяє уникнути екоподатку.

Якщо ви списуєте батарейки як незворотні відходи, у вас виникає ПДВ, нарахований за ст. 198.5 ПКУ в результаті складання компенсуючої податкової накладної. Те саме виникає і у разі списання з подальшим оприбуткуванням вторинної сировини. При постановці на баланс несправних батарейок як вторинної сировини для продажу, ви оприбутковуєте їх за чистою вартістю реалізації — тобто за ціною майбутнього продажу з урахуванням витрат на такий продаж (ПСБО 9, Методичні рекомнедаціїї №2). При самому продажу зацікавленій особі таких відходів нараховується ПДВ, якщо це не звільнена операція. Звільнені від ПДВ — металобрухт та макулатура (п. 23 підрозділу 2 розділу ХХ щодо металобрухту).

Теоретично, компоненти батарейок містять метал, але зазвичай цей матеріал — використані батарейки — до металобрухту не відносяться. Тому вони в якості вторинної сировини будуть продаватися з ПДВ, за договірною ціною (будь-якою), з нарахуванням ПДВ. Фактично — як звичайний товар.

Продавати доцільно лише спецалізованій організаціїї, що має відповідну ліцензію.

Слід враховувати, що батарейки в першу чергу є небезпечними відходами, і тому продаж цього запасу як вторинної сировини звичайному покупцю — під питанням. Хіба що вони можуть бути продані як справні, але низької якості — тобто не для переробки, а для використання за призначенням. Це виглядатиме досить неприродно. Отже, переробка як відходів має здійснюватися тільки спеціалізованою організацією, що має ліцензію на поводження з небезпечними відходами. Якщо покупець не має ліцензії на переробку подібних відходів, для підприємства-продавця може настати адмінвідповідальність —КУпАП, ст. 82 — на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850–1700 грн.

Раді допомогти, звертайтесь ще!