Платник податків (позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
У цій справі, Верховний Суд (далі – ВС) вказав на таке.
Надання послуг телеканалами з розміщення інформації (матеріалів) про позивача у вигляді заставок (рекламних роликів) протягом І півріччя 2023 року підтверджується документами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:
- відповідними додатками до Договорів з телеканалами;
- ефірними довідками.
Оскільки протягом І півріччя 2023 року, позивач придбавав послуги зі створення та обробки рекламних роликів для рекламних цілей в межах короткострокових (тривалістю до 6-ти місяців) кампаній з проведення маркетингових заходів, то у бухгалтерському обліку позивач відобразив витрати на зазначені рекламні ролики на загальну суму 53 000 000, 00 грн (без ПДВ) на рахунку 93 «Витрати на збут»:
Дт 93 «Витрати на збут» - Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».
Проте, на думку відповідача, позивач не мав права відносити витрати на створення та обробку рекламних роликів до витрат на збут звітного періоду, а повинен був капіталізувати їх у складі нематеріальних активів на субрахунку 125 «Авторське право та суміжні з ним права»:
Дт 15 «Капітальні інвестиції» - Кт 631, Дт 125 - Кт 15,
з подальшим списанням на витрати у складі нарахованої амортизації такого нематеріального активу.
Отже, ключовим у цій частині позовних вимог є питання щодо правильного порядку обліку витрат на створення та обробку рекламних роликів, а саме:
чи можна зазначені витрати відображати у складі витрат на збут, або їх необхідно включати до складу нематеріальних активів з подальшою амортизацією.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №242 (далі - П(С)БО 8), нематеріальний актив визначено як немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.
Разом із цим, колегія суддів зазначає, що пункт 9 П(С)БО 8 не релевантний до спірних правовідносин, оскільки він регламентує порядок обліку витрат на рекламу та просування продукції на ринку, однак у даній справі позивачем понесено інші витрати:
на виготовлення рекламних відеороликів.
З огляду на вищезазначене, як правильно вказали суди першої та апеляційної інстанцій, для того щоб рекламні ролики могли визнаватися нематеріальними активами, рекламні ролики мають відповідати визначенню нематеріального активу та критеріям його визнання (це підтверджується також пунктом 1.2 Розділу І та пунктом 2.1 Розділу II Методичні рекомендації щодо бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 16.11.2009 №1327, а саме:
- немонетарний актив може бути ідентифікований;
- ресурс контролюється суб`єктом господарювання;
- виконуються критерії визнання нематеріального активу, передбачені в пункті 6 П(С)БО 8, а саме: існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, а його вартість може бути достовірно визначена.
ВС наголосив на тому, що вплив рекламних роликів на фінансові показники позивача не можна ні спрогнозувати, ані оцінити достовірно та точно.
Відповідно до пункту 8 П(С)БО 8, якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.
Крім того, згідно з пунктом 35 Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 №145, до витрат на збут належать:
витрати на проведення маркетингових заходів, до яких, у свою чергу, відносяться витрати: на придбання, виготовлення, копіювання, дублювання рекламних кіно-, відео- і діафільмів.
Відтак, витрати на виготовлення спірних рекламних роликів не можуть визнаватися нематеріальними активами в бухгалтерському обліку позивача, оскільки не виконується один із критеріїв визнання таких роликів нематеріальним активом.
З урахуванням викладеного, на думку ВС, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач застосував правильний підхід, відобразивши витрати на створення та обробку рекламних роликів як:
витрати на рекламу у складі витрат на збут звітного періоду, що відповідає пункту 8 П(С)БО 8 та пункту 35 згаданих Методичних рекомендацій.
З огляду на викладене, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення висновки відповідача, є безпідставними, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.