Платника податків було звільнено з роботи у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту). Станом на дату звільнення, заявниця перебувала на сьомому місяці вагітності, про що роботодавець був повідомлений письмово із додаванням відповідної довідки від медичного закладу.
В силу вимог частини третьої ст. 184 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), на роботодавця покладається обов’язок із працевлаштування вагітних жінок у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору та на період такого працевлаштування за вагітними жінками зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
На виконання вимог ст. 184 КЗпП, товариство видало наказ про виплату заявниці протягом періоду працевлаштування середнього заробітку (але не більше 3 місяців). Зазначені кошти були зараховані на банківську карту із призначенням платежу: зарахування заробітної плати.
У той же час, відомості, які містяться у Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування свідчать про те, що за ці три місяці єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) на користь платника не сплачувався.
Платник податку запитала:
чи підлягає нарахуванню ЄСВ на виплати (заробітну плату), які здійснюються підприємством вагітній жінці у період працевлаштування таким підприємством вагітної жінки згідно з вимогами частини третьої ст. 184 КЗпП?
Податківці проаналізували приписи Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464), ст. 11 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та вказали на таке.
Страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону №2464 зобов’язані сплачувати ЄСВ (п. 10 частини першої ст. 1 Закону №2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону №2464 платниками ЄСВ є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону №2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону №2464).
За таких обставин, податківці дійшли висновку:
оскільки отриманий від товариства платником податку дохід у вигляді середньої заробітної плати відповідно до вимог частини третьої ст. 184 КЗпП здійснюються не в межах трудових відносин та не є винагородою за виконані роботи (послуги) за цивільно-правовим договором, то такі виплати не є базою нарахування ЄСВ.