Правові та фінансові ризики недотримання документальної звітності господарських операцій

AI-Консультант надав правильну базову норму законодавства. Щоб вам було ще зручніше застосувати це на практиці, додаю для вас практичне доповнення:

Наявність лише платіжних інструкцій між пов’язаними компаніями створює ризики документального підтвердження операцій, але сама собою не означає ухилення від сплати податків чи іншого злочину: наслідки залежать від того, як обидві компанії відобразили кошти в обліку, чи занижено податкові зобов’язання та чи є конкретний склад кримінального правопорушення.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (ПКУ) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text облік доходів, витрат та інших показників ведуть на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Формувати показники податкової звітності без первинних документів заборонено.

За статтями 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14#Text господарська операція спричиняє реальні зміни у структурі активів, зобов’язань або власного капіталу. Банківська виписка чи платіжна інструкція підтверджує перерахування коштів, проте не засвідчує передання товарів, виконання робіт або отримання послуг. Пункт 44.6 статті 44 ПКУ передбачає, що ненадання первинних документів посадовим особам податкового органу під час перевірки означає їх відсутність на момент складення звітності.

Якщо підприємство, яке перерахувало кошти, включило непідтверджені суми до витрат або сформувало податковий кредит із ПДВ, податкова виключить ці показники. За статтею 198 ПКУ право на податковий кредит пов’язане з реальним придбанням товарів або послуг. Зняття податкового кредиту спричиняє донарахування ПДВ, а виключення витрат — збільшення фінансового результату до оподаткування та донарахування податку на прибуток. За статтею 123 ПКУ застосовується штраф 25%, а при повторному умисному порушенні — 50%. Сплата податків продавцем не захищає покупця від цих наслідків, оскільки кожне підприємство окремо відповідає за власні показники податкового обліку.

Інша ситуація виникає, якщо платник коштів не відображав витрат і не заявляв податкового кредиту, а перераховану суму обліковує як дебіторську заборгованість на субрахунку 371 «Розрахунки за виданими авансами» або 377. Якщо отримувач включив кошти до доходу та сплатив податок, прямих збитків бюджету немає. За відсутності накладних або актів через 3 роки — загальний строк позовної давності за статтею 257 Цивільного кодексу України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3863 — дебіторська заборгованість перетвориться на безнадійну.

Для компанії-отримувача існує ризик перекваліфікації надходжень: якщо постачання товарів чи послуг документально не підтверджене, податковий орган може визначити кошти як безповоротну фінансову допомогу або дохід від безоплатно отриманих коштів. Якщо постачальник чи виконавець застосовує спрощену систему, непідтверджені операції без господарського змісту можуть спричинити втрату статусу платника єдиного податку та донарахування податків за загальною системою.

Наявність спільного кінцевого бенефіціарного власника означає пов’язаність осіб за підпунктом 14.1.159 ПКУ. Бездокументні перекази між такими підприємствами можуть привертати увагу податкових органів як перерозподіл ліквідності або інструмент виведення коштів чи мінімізації податків. Водночас для операцій виключно між резидентами України спеціальна податкова категорія «розумна економічна причина (ділова мета)» не застосовується. Претензії щодо таких операцій ґрунтуються на відсутності первинних документів, які підтверджують їх реальність, а не на відсутності ділової мети.

В Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2022 № 11, зазначено, що визначення з підпункту 14.1.231 ПКУ не застосовується окремо від підпункту 39.2.2.12 статті 39 ПКУ щодо контрольованих операцій та підпункту 140.5.2-1 статті 140 ПКУ щодо різниць за операціями з нерезидентами. Розділ III ПКУ не передбачає податкової різниці або коригування, які дозволяли б збільшити фінансовий результат чи виключити витрати через відсутність ділової мети в операції з іншим резидентом України. Верховний Суд також неодноразово наголошував, що контролюючі органи не мають права оцінювати комерційну доцільність або раціональність управлінських рішень бізнесу всередині країни.

За незабезпечення зберігання або ненадання первинних документів пунктом 121.1 статті 121 ПКУ встановлено штраф 1 020 грн, а за повторне порушення протягом року — 2 040 грн. Підприємства також можуть бути включені до переліку ризикових платників за пунктом 8 Критеріїв ризиковості, що паралізує реєстрацію всіх податкових накладних та розрахунків коригування в ЄРПН.

Регулярні перекази між пов’язаними компаніями без надання на вимогу банку договорів та актів або накладних створюють ризик зупинення видаткових операцій, блокування рахунків і розірвання ділових відносин відповідно до статті 15 Закону України №361-IX https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20.

Кримінальна відповідальність директора, головного бухгалтера або засновника можлива лише за наявності конкретного складу злочину та доведеного прямого умислу. Для статті 212 Кримінального кодексу України (ККУ) «Ухилення від сплати податків, зборів» обов’язковим є фактичне ненадходження коштів до бюджету у встановлених розмірах. Зокрема, це стосується заниження зобов’язань через штучне завищення витрат або податкового кредиту. Якщо податки сплачені в повному обсязі й компанія-покупець не занижувала власних зобов’язань через непідтверджені витрати чи податковий кредит, склад злочину за статтею 212 ККУ відсутній.

Пороги відповідальності за статтею 212 ККУ обчислюють у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян (НМДГ). Для кваліфікації правопорушень НМДГ дорівнює базовій податковій соціальній пільзі — 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного року; у 2026 році це 1 664 грн.

Значний розмір за частиною 1 статті 212 ККУ становить від 3 000 НМДГ: 1 664 × 3 000 = 4 992 000 грн. Санкція — штраф від 85 000 до 170 000 грн або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися діяльністю до 3 років.

Великий розмір за частиною 2 статті 212 ККУ становить від 5 000 НМДГ: 1 664 × 5 000 = 8 320 000 грн. Ця частина також передбачає відповідальність за вчинення правопорушення за попередньою змовою групою осіб. За наявності спільного власника та узгоджених дій керівництва правоохоронні органи часто інкримінують попередню змову групи осіб, проте це не усуває необхідності встановити склад злочину. Санкція — штраф від 170 000 до 255 000 грн із позбавленням права обіймати посади до 3 років.

Особливо великий розмір за частиною 3 статті 212 ККУ становить від 7 000 НМДГ: 1 664 × 7 000 = 11 648 000 грн. Санкція — штраф від 255 000 до 425 000 грн із конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади. За частиною 4 статті 212 ККУ особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до моменту притягнення повністю сплатить податки та відшкодує шкоду державі, сплативши штрафні санкції й пеню.

Сама відсутність первинних документів не утворює службового підроблення за статтею 366 ККУ. Ризик виникає, якщо службові особи виготовляють фіктивні акти чи накладні «заднім числом» на операції, яких фактично не було, або вносять завідомо неправдиві дані до декларацій про такі операції. За службове підроблення передбачено штраф або обмеження чи позбавлення волі.

Стаття 209 ККУ «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом» застосовується за умови, що кошти попередньо отримані злочинним шляхом, тобто є предикатний злочин. Якщо операції без реального постачання використовувалися для переведення в готівку або приховування незаконного походження активів, перекази між пов’язаними компаніями можуть стати підставою для відповідних звинувачень, зокрема коли предикатним злочином є ухилення від оподаткування за статтею 212 ККУ. Якщо ж перераховуються звичайні легальні кошти підприємства, ризику за статтею 209 ККУ немає.

Фактичне постачання товарів потрібно оформлювати договорами, специфікаціями, видатковими накладними / товарно-транспортними накладними (ТТН), а виконання робіт чи надання послуг — деталізованими актами із зазначенням конкретного змісту, витраченого часу та результату. Призначення платежів у банківських виписках має точно відповідати реквізитам договору й акта або накладної.

Якщо перекази між компаніями становили виключно грошову підтримку без постачання товарів, виконання робіт або надання послуг, їх потрібно оформити відповідно до фактичного змісту — договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики). Для такого руху коштів не складають товарних первинних документів, що усуває претензії щодо безтоварності робіт чи послуг і формування фіктивного податкового кредиту.

Раді допомогти! Якщо виникнуть додаткові запитання — звертайтеся 😊