Заголовок тимчасово відсутній

Статтею 113 КЗпП України, яка регулює порядок оплати під час простою, передбачено два види простою:

- «з вини працівника» (причиною в такому випадку можуть бути порушення трудової дисципліни, техніки безпеки, навмисне пошкодження виробничого обладнання тощо) - такий простій не підлягає оплаті винному працівнику;

- «не з вини працівника» (причинами можуть бути стихійне лихо, техногенна катастрофа, карантин, військові дії тощо) - такий простій підлягає оплаті. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Тобто, роботодавець не має права сплачувати працівникам на період простою менше двох третин тарифної ставки. При цьому, законом не встановлено обмеження щодо можливості оплати в більшому розмірі. Колективними угодами, договорами можуть бути встановлені більші розміри виплат, проте нерідко такі норми мають рекомендаційний характер для роботодавця.

Статтею 12 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Такі виплати належать до фонду додаткової заробітної плати як оплата за невідпрацьований час (п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати). Таким чином, простій слід оплачувати двічі на місяць (аванс та решту в кінці місяці) з дотриманням загальних правил щодо строків здійснення таких виплат.

Важливим є також те, що доплата до мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про державний бюджет України на 2023 рік”, не проводиться. Фіксувати час простою в табелі обліку використання робочого часу - відмічаються за допомогою буквеного коду «П» або цифрового коду «23».

Раді допомогти, звертайтесь ще