Податківці пояснили, що відповідно до ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації (ч. 1 ст. 284 ГКУ).
Орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша ст. 286 ГКУ).
Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) доходом фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ.
З огляду на зазначене, доходи платника єдиного податку від надання в оренду нерухомого майна визначаються виходячи з розміру орендної плати, визначеної за погодженням сторін у договорі оренди.
Методика визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1253 (далі – Методика №1253).
Пунктом 3 Методики №1253, зокрема, визначено, що мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно визначається виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розміщене зазначене майно.
Таким чином, розмір орендної плати, встановлений в договорі оренди, повинен бути не менший, ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена згідно з Методикою №1253.
ПКУ не передбачена відповідальність за встановлення в договорі оренди розміру орендної плати меншого, ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена згідно з Методикою №1253.
Джерело: ДПС