Суд встановив, що про наявність у позивача (платника податків) ТМЦ у періоді, який перевірявся, свідчать первинні документи про придбання таких ТМЦ, що підтверджується:
- податковими накладними;
- видатковими накладними;
- платіжними дорученнями про їх оплату;
- банківськими виписками;
- договорами.
Отже, підтвердженням про їх відсутність у такому ж податковому періоді повинні бути також первинні бухгалтерські документи про їх використання (реалізацію).
Натомість, податковий орган обґрунтовував правомірність нарахування податкових зобов’язань та штрафу тим, що платник зобов`язаний нарахувати коригуючі податкові зобов`язання з ПДВ, на підставі п. 198.5 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) оскільки, згідно пояснень самого платника податків, наданих під час перевірки, у нього відсутні залишки ТМЦ.
Суди встановили, що інформація, яка міститься в поясненні (довідці), не відповідає дійсності та наявним у матеріалах справи первинним документам та написана на вимогу ревізора.
Верховний Суд вказав, що зі змісту ст. 83 ПКУ, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є виключно:
- документи, визначені ПКУ;
- податкова інформація;
- експертні висновки, надані відповідно до законодавства;
- судові рішення;
- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені ПКУ, або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Отже, серед вказаних підстав відсутня така підстава як пояснення (довідка) платників податків. Тобто, пояснення (довідка) не є первинним бухгалтерським документом, фінансовою звітністю тощо.
Зауважимо, що ВС посилався на редакцію ПКУ, яка діяла на момент проведення перевірки. На даний час, законодавець додав ще дві підстави:
- податкові консультації;
- мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
Джерело: постанова ВС від 02.10.2024 у справі №813/566/18