Строки давності нарахування податків та штрафів для фізосіб

Фізична особа, яка отримувала доходи з іноземних джерел, зобов’язана подати декларацію про майновий стан і доходи та самостійно задекларувати ПДФО і військовий збір (пп. 170.11.1, п. 179.1 Податкового кодексу України). Очікування, що податковий орган «сам нарахує» податок, не відповідає вимогам ПКУ.

Якщо декларацію подано, податкове зобов’язання вважається узгодженим з моменту її подання (п. 54.1 ПКУ), строк давності для нарахування не застосовується, а обов’язок зі сплати виникає у строк, визначений п. 179.7 ПКУ.

Якщо декларацію не подано, діє спеціальна норма — п. 102.2.1 ПКУ, відповідно до якої грошове зобов’язання може бути нараховане без дотримання строку давності, визначеного п. 102.1 ПКУ. Тобто у випадку неподання декларації податковий орган не обмежений 1095 днями для донарахування податку, штрафів і пені.

Водночас після того як податковий орган нарахував податкове зобов’язання та направив податкове повідомлення-рішення, і воно стало узгодженим, виникає податковий борг у разі несплати (пп. 14.1.175, п. 57.3 ПКУ). І з цього моменту починає діяти інший строк — строк давності на стягнення, який становить 1095 днів з дня виникнення податкового боргу (п. 102.4 ПКУ).

Якщо протягом цього строку податковий орган не вчиняє жодних дій зі стягнення (податкова вимога, суд, виконавча служба тощо), борг визнається безнадійним і підлягає списанню (пп. 101.2.3 ПКУ). Якщо ж дії зі стягнення вчиняються, перебіг строку переривається і може починатися знову.

Отже, у підсумку:

декларацію про іноземні доходи потрібно було подати обов’язково;

якщо декларацію не подано, податкова може нарахувати податок без обмеження строком давності (п. 102.2.1 ПКУ);

але після нарахування та виникнення податкового боргу діє окремий строк давності саме на стягнення — 1095 днів, із можливістю його переривання діями податкового органу.

Раді допомогти, звертайтесь ще!