Питання оподаткування та кадрового оформлення для ФОП з довіреністю

Відповідно до частини першої статті 243 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, є комерційним представником.

У частині четвертій цієї статті зазначається, що особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

Стаття 238 ЦК України передбачає, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Реалізація і прийняття товару, здійснення оплати за поставлений товар, укладення договорів з постачальниками товару, комунальними та енергопостачальними організаціями не належать до правочинів, які фізична особа – підприємець може вчиняти лише особисто.

Зазначені Вами дії не можуть вважатися трудовими відносинами між фізичною особою – підприємцем та представником, оскільки регулюються не трудовим договором, а цивільно-правовим інститутом представництва, на ці правовідносини не поширюється чинне законодавство про працю.

Крім того, трудові та цивільно-правові відносин відрізняються і за суттю:

• у трудових відносинах існує мета – організація праці (предмет – сам процес праці, виконання певної роботи), у той час як при цивільно-правових відносинах основною ціллю є досягнення конкретного результату;
• ці відносини відрізняються також межами відповідальності (при трудових відносинах всі негативні наслідки роботи покладаються на роботодавця, а в цивільно-правових відносинах особа діє на власний ризик, якщо інше не встановлено в договорі);
• у трудових відносинах працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; обов’язок забезпечити умови праці для працівника за трудовим договором покладається на роботодавця; працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі; роботодавець зобов’язаний надати працівнику трудові та соціальні гарантії, передбачені трудовим законодавством (відпустки, оплата тимчасової непрацездатності, надання пільг, забезпечення особливих умов праці для жінок, неповнолітніх тощо);
• у межах цивільно-правових відносин особа розподіляє свою роботу на власний розсуд, самостійно організовує виконання роботи, має право, якщо інше не встановлено в договорі, залучити до роботи інших осіб, за результати роботи відповідає самостійно.

Раді допомогти, звертайтесь ще!