Заголовок тимчасово відсутній

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП України сумісництво — виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.

При укладанні трудового договору про сумісництво в заяві працівника та в наказі про прийняття на роботу обов’язково вказується, що це робота за сумісництвом. Також в заяві працівник має вказати що це робота за сумісництвом. Часом бюджетніі установи просять надати довідку із основного місця роботи про графік роботи (для передстороги перед контролюючими органами), хоча вимога надання такої довідки суперечить законодавству.

Також роботодавець у повідомленні Державної податкової служби має вказати, яке це місце роботи для працівника.

Для роботодавця за основним місцем роботи нічого не змінюється, адже працівник має право не повідомляти свого роботодавця про іншу роботу у вільний від основної роботи час.

Бажано також враховувати вимоги Директиви 2003/88/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 4 листопада 2003 року «Про деякі аспекти організації робочого часу». Ця директива вказує, що щоденний відпочинок працівника має тривати не менше 11 послідовних годин впродовж кожних двадцяти чотирьох годин. Директива наразі не імплементована у національне законодавство, проте враховуючи зобов’язання держави в рамках Угоди про асоціацію, її положення варто застосовувати.

Раді допомогти, звертайтесь ще!