1. щодо ліцензій, які оплачуються частинами (протягом строку їх дії), можливий облік — витрати майбутніх періодів
Цей варіант ґрунтується на припущенні, що достовірно визначити вартість ліцензій, які оплачуються частинами, відразу при їх отриманні неможливо. Адже якийсь із подальших платежів підприємство може просто не здійснити. Тоді ліцензію достроково заберуть, а вартість її придбання вже точно не відповідатиме сумі всіх призначених законом платежів.

Тут головне: вартість такої частково оплачуваної ліцензії не можна відразу віднести до витрат. Адже витрати повинні визнаватися одночасно з доходами, для отримання яких вони були здійснені.

Цього вимагає п. 7 П(С)БО 16, а також принцип відповідності доходів і витрат. Тому вартість частково оплачуваної ліцензії спочатку відображається на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів». А потім щомісячно частина її вартості списується до витрат періоду: Дт 91, 92, 93 — Кт 39. У результаті витрати виникатимуть точно так само, як і при НМА-варіанті, — поступово.

Ось і виходить, що достовірно визначити вартість ліцензії відразу ж при її отриманні дійсно не можна. А НМА з невизначеною вартістю в обліку не місце (п. 6 П(С)БО 8, п.п. «б» п. 21 МСБО 38).

2. Платником пального акцизу особи, що зберігають пальне для генератора та транспортних засобів, не стануть, якщо місце зберігання пального не буде визнано акцизним складом згідно з п. п. 14.1.6 ПКУ.
Де йде мова про зберігання пального, там відразу спливає питання необхідності реєстрації платником акцизного податку. Адже в окремих випадках навіть зберігання пального для власних цілей (наприклад, тільки для заправки генератора) може призвести до виникнення акцизного складу. А це змушує суб’єкта господарювання реєструватися платником пального акцизу.
Місце, де зберігається пальне, що використовується тільки для власних цілей, не буде вважатися акцизним складом (п.п. 14.1.6 ПКУ):
— для всіх суб’єктів, які не є платником сільгоспЄП (тобто тих, хто перебуває на загальній системі оподаткування чи звичайному ЄП), якщо місткість ємностей на його нафтоскладі не перевищує 200 кубічних метрів та протягом календарного року він отримує пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки на АЗС тощо);
— для платників сільгоспЄП, якщо протягом календарного року отримано пального в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки на АЗС). Для таких платників обсяг ємностей, які він має на нафтоскладі, ролі не відіграє.
Так от, якщо суб’єкт вписався в ці правила, то його місце для зберігання пального не є акцизним складом. А тому він може зберігати пальне і не реєструватися платником пального акцизу.
Якщо ж не вписатися у вищезгадані норми, то в мирний час слід було б обов’язково реєструватися платником пального акцизу. А от у воєнний все не так однозначно. Адже законодавці на початку 2023 доповнили ПКУ ще одним випадком, коли у суб’єкта, який зберігає пальне тільки для заправки генератора, не виникає акцизний склад (п. 47 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ). Так, з 03.01.2023 тимчасово (!), на період дії ВС плюс ще місяць у доповнення (!) до критеріїв, визначених п.п. 14.1.6 ПКУ, не вважається акцизним складом приміщення або територія, у кожному (на кожній) з яких загальна місткість розташованих ємностей для зберігання пального, яке використовується виключно для заправлення генераторів, не перевищує 2000 літрів. По суті, це правило дозволяє не реєструвати акцизний склад тим, у кого наявний невеликий склад (до 2 куб. м), але при цьому оборот через цей склад проходить вагомий (більше 1000 куб. м для платників сільгоспЄП 10000 куб. м).
Тому якщо комусь це воєнне послаблення стане у пригоді, то можна ним скористатися. Головне, пам’ятати, що це воєнне послаблення стосується тільки випадку, коли з нього пальне витрачається тільки на заправлення генераторів, виключаючи будь-які інші цілі!

Раді допомогти, звертайтесь ще!