Заголовок тимчасово відсутній

Статтями 97 КЗпП, 15 ЗУ «Про оплату праці» роботодавці за узгодженням із працівниками самостійно встановлюють у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами. Отже, встановити власні правила і форми оплати праці працівників може кожна юридична або фізична особа. Проте платити менше, ніж передбачено мінімальними державними гарантіями з оплати праці (мінімальний місячний або годинний розмір зарплати, відпусткові та лікарняні, оплата періодів навчання, відряджень тощо), жоден роботодавець не може. Коли йдеться про водіїв, які перевозять вантажі на далекі відстані територією України та за кордон, як правило, оплата встановлюється за відпрацьований час.

Але необхідно пам’ятати не лише про гарантії у розмірі місячної зарплати, а й про право на відпочинок та безпечні умови праці. Це питання регулюється Положенням №340 від 07.06.2010 року, яким встановлено тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті для водіїв, що перевозять пасажирів чи вантажі. Нормальна тривалість робочого часу водіїв не має перевищувати 40 годин на тиждень.

ПІДСУМОК: оплата праці водія може проводитися у двох формах – за відпрацьований час (погодинна оплата праці) або ж сталий місячний посадовий оклад. Основне – розмір заробітної плати має бути не нижчим від визначеного мінімального Державою розміру оплати праці. Вибір форми оплати залишається за роботодавцем.

Раді допомогти, звертайтесь ще!