Заголовок тимчасово відсутній

Згідно з ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Отже, у випадку наявності основного місця роботи, можна працювати за сумісництвом. Згідно із вимогами ст. 102¹ КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником i власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов‘язується виконувати роботу, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату i забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором.

Як передбачено в ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, якщо працівник приймається на роботу за наказом, незалежно від наявності підписаного сторонами трудового договору у вигляді окремого документа, трудовий договір, як угода між сторонами існує в будь-якому разі. Водночас ч. 3 ст. 24 КЗпП не передбачає обов’язковості укладання трудового договору як окремого документа з усіма працівниками. Обов’язок щодо укладення письмових трудових договорів у вигляді окремого документа виникає в роботодавця лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 24 КЗпП. Зокрема письмовий трудовий договір є обов'язковим коли роботодавцем є фізична особа-підприємець.