У жовтні 2023 року працівниця (позивач) звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- поновити її на роботі з 01 березня 2022 року;
- стягнути з роботодавців (відповідачів) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року до дня поновлення на роботі.
Верховний Суд (далі – ВС) підтримав правову позицію працівниці, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП не можна відносити, ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця.
Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.
Закон детально не регламентує порядок відмови працівника від продовження роботи у зв`язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією і не встановлює, що передбачена пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП відмова працівника від переведення має бути надана лише у письмовій формі.
Суди встановили, що позивач була працівником, а 24 лютого 2022 року до 12:00 відбувся збір особового складу відповідача з подальшим централізованим виїздом до нового місця розташування.
25 лютого 2022 року було розпочато виконання службових обов`язків і функціональних обов`язків за новим місцем розташування.
Доказів як обізнаності позивача про місце передислокації відповідачів так і доказів повідомлення позивача про необхідність самостійно переміститися до нового місця розташування в термін до 12:00 28 лютого 2022 року матеріали справи не містять.
Ураховуючи, що порядок відмови працівника від продовження роботи у зв`язку з його відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою закон детально не регламентує, проте відповідачі не надали належних і допустимих доказів обізнаності позивача про їх місце передислокації та необхідність прибути до нового місця до 12:00 28 лютого 2022 року, немає правових підстав уважати, що позивач відмовилася від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою.
З огляду на викладене, відповідач порушив норми трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП, що є підставою для поновлення позивача на займаній посаді.
ВС також зазначив, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази дотримання вимог трудового законодавства при звільненні працівника із займаної посади.
Джерело: постанова ВС від 14.08.2024 у справі №126/1947/22
