Податковий орган ухвалив рішення про анулювання реєстрації платника, з огляду на відсутність подання декларацій, із вказівкою на здійснення господарської діяльності протягом 12 послідовних податкових періодів.
Платник указав, що фактично вів господарську діяльність, подаючи накладні та звернувся до адміністративного суд.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що платник провадив господарську діяльність, має зареєстровані податкові накладні, тому не було доведено факту відсутності господарської діяльності. Суд також урахував наявність судового рішення в іншій справі, у якій податковий орган було зобов’язано зареєструвати накладні, зареєстровані в наступних звітних періодах.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що платник не надав доказів ведення господарської діяльності, а подані протягом цих місяців декларації не містили інформації про постачання або придбання товарів чи послуг, що дає підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення (постанову апеляційного суду) - без змін.
Верховний Суд виходив з того, що враховуючи положення статей 49 та 184 Податкового кодексу України, підтвердження факту подання декларацій з податку на додану вартість з обсягами операцій на суму 0,00 грн указує на відсутність реальних економічних операцій і є підставою для анулювання реєстрації платника, з огляду на недотримання вимог щодо подання декларацій.
Подання декларації за інший період із відповідними зобов’язаннями не впливає на законність рішення про анулювання реєстрації, оскільки декларація, подана після ухвалення оскаржуваного рішення (про анулювання реєстрації платником ПДВ), не охоплює період, який був предметом анулювання. Тому не мають преюдиційної сили й судові рішення в інших справах щодо обов’язку контрольного органу зареєструвати податкові накладні за інший період, ніж той, що є предметом оскаржуваного рішення у справі.