Санкційні кейси можуть яскраво проілюструвати негативні наслідки правової невизначеності, яка спричинена неякісною правотворчою діяльністю, що тягне непослідовну судову та адміністративну практику. Показовим є кейс уведення санкцій щодо одного з професійних учасників ринків капіталу, які негативно вплинули на інвесторів, якими були українські громадяни та юридичні особи.
Фінансова пастка
Історія почалася у листопаді 2022 року, коли Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку зупинила надавачу фінансових послуг ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи на п`ять років. Підставою став Указ Президента про введення в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України.
До певного моменту фінустанова успішно здійснювала брокерську, дилерську та депозитарну діяльності згідно з безстроковими ліцензіями НКЦПФР і тисячі українців купували через цю установу військові облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) та єврооблігації, які напередодні реструктуризував уряд.
Якщо говорити більш точно, то за даними ЗМІ санкції заблокували діяльність компанії, рахунки в якій відкрили 12,7 тис. українців. Загальна вартість активів цих громадян тоді становила близько 3,5 млрд грн, з яких 250 млн грн – ОВДП.
Тож, хоча у преамбулі Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції» зазначено, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, вийшло так, що саме українські громадяни та підприємства, які вирішили надати державі в борг кошти, стали заручниками санкційної політики. Адже забезпечення фундаментального права людини – права власності – повинно було враховане (але фактично проігнорувалося) під час застосування Закону.
Обіг ОВДП
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України від 23.02.2006 №3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» облігації внутрішньої державної позики України:
це цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішніх ринках капіталу і підтверджують зобов`язання України щодо відшкодування пред`явникам цих облігацій їхньої номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.
Міністерство фінансів України є емітентом облігацій внутрішньої державної позики, тим органом влади, який уповноважений державою на розміщення від свого імені цінних паперів та бере на себе зобов`язання за такими цінними паперами перед їх власниками. І в цьому кейсі інвестори за участю брокера придбали облігації внутрішніх державних позик, випущені Мінфіном.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України від 06.07.2012 №5178-VI «Про депозитарну систему України» облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами, Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами – виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.
Мінфін, виступаючи емітентом цінних паперів, здійснює погашення основної суми боргу та виплату доходів за облігаціями внутрішньої державної позики шляхом перерахування сум доходів у відповідний термін, встановлений законодавством, на транзитний рахунок Нацбанку. А НБУ – перераховує отримані кошти на рахунки клієнтів – депонентів фінустанови. Однак через застосування до останньої санкцій Нацбанк був позбавлений такої можливості.
Вихід з кризової ситуації
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про санкції» регламентує порядок внесення змін до застосованих санкцій, а саме:
рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування, за власною ініціативою або на підставі пропозицій відповідних органів державної влади.
І Нацкомісія на своєму сайті регулярно пише новини про спроби вирішення ситуації з інвесторами. При цьому щоразу звертає увагу на унікальність проблеми та зазначає, що жодні рішення регулятора не є вищими за норми спеціального Закону «Про санкції». Тому єдиним шляхом вирішення проблеми є внесення змін до чинного законодавства або до відповідного рішення РНБО.
Звісно, найбільш активні інвестори звернулися до судів цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції з різними предметами спору, але з однією метою – повернути свої кошти.
Рішення здебільшого виявилися невтішними та були мотивовані тим, що кожен орган державної влади виконав свої, передбачені законом обов’язки в межах повноважень. А позаяк позивачі є клієнтами підсанкційної установи, то саме вона і повинна відповідати щодо виплат. Але ж депозитарій не може цього зробити, адже перебуває під санкціями. Зобов’язати РНБО зняти санкції також не можна, адже це її дискреційні повноваження.
Одне з небагатьох позитивних рішень нещодавно виніс Господарський суд м. Києва (справа №910/17678/23), яким НБУ зобов’язали видати розпорядження для перерахування з транзитного рахунку на розрахунковий рахунок позивача коштів за результатами погашення облігацій внутрішньої державної позики України. Проте це рішення навряд виконано.
У підсумку
Як ми пам’ятаємо, згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Саме держава Україна несе зобов’язання відшкодувати пред`явникам облігацій внутрішньої державної позики їхньої номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Саме під такі гарантії інвестори їх купували.
Отже, гра в пінг-понг між органами державної влади, де кулькою виступає гарантоване право інвестора, явно не сприяє довірі останнього для майбутнього інвестування.