Можливість підписання договорів представником за внутрішньою довіреністю

Відповідно до ст. 244–246 Цивільного кодексу України, представництво юридичної особи здійснюється на підставі довіреності, акта органу юридичної особи або закону. Довіреність є письмовим документом, який видається для представництва перед третіми особами, а її форма повинна відповідати формі правочину (ст. 245 ЦКУ).

З аналізу роз’яснень Міністерства юстиції України (узагальнення практики 2025–2026 років щодо нотаріальних дій та представництва) випливає, що:
довіреність від юридичної особи може бути як внутрішньою (простою письмовою), так і нотаріально посвідченою;
однак для правочинів із третіми особами ключовим є не внутрішній характер довіреності, а її здатність підтвердити повноваження представника перед контрагентом.

У випадку укладення договорів з військовими частинами застосовується підвищений стандарт перевірки повноважень представника, оскільки такі правочини пов’язані з бюджетними коштами та публічними закупівлями.

Згідно з нотаріальною та юридичною практикою 2026 року (узагальнені правові позиції Мін’юсту та експертних оглядів):

внутрішня довіреність, видана підприємством, формально підтверджує повноваження представника;
але військові частини як державні замовники на практиці вимагають належне підтвердження повноважень, яке виключає сумніви у дійсності представництва.

Тому застосовується такий підхід:

внутрішня (не нотаріальна) довіреність може бути юридично дійсною між підприємством і представником;
але для підписання договорів з військовими частинами вона часто є недостатньою з точки зору практики та вимог контрагента.

Особливо це актуально, коли:

договір укладається на значну суму (зокрема до 5 млн грн);
контрагент діє в умовах бюджетного фінансування та посиленого контролю;
модельний статут не містить спеціальних розширених повноважень на укладення таких договорів.

Висновок:
Представник за внутрішньою (не нотаріальною) довіреністю може діяти в межах підприємства, але для підписання договорів з військовими частинами цього зазвичай недостатньо на практиці. Для безпечного укладення таких договорів потрібна довіреність, яка визнається третьою стороною без сумнівів (як правило — нотаріальна або прирівняна до неї, або пряме уповноваження в статуті/наказі з підтвердженням повноважень керівника).
https://just-odesa.gov.ua/?view=cat&category=990

Раді допомогти, звертайтесь ще!