Питання сумісництва: наслідки для працівника та роботодавця

Так, може. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.Тобто, відповідно до цієї норми КЗпП працівники можуть виконувати роботу за сумісництвом на іншому або тому ж підприємстві, крім основного місця роботи. Робота за сумісництвом має проводитись у вільний від основної роботи час (Ст. 102-1 КЗпП).Законодавством не визначено обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом. Зараз не діють нормативні документи, які визначали обмеження щодо роботи за сумісництвом. З 25.11.2022 скасована постанова № 245 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/245-93-%D0%BF#Text , а у слід за нею і Положення № 43 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93#Text , у яких йшлося про обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом.Тобто тепер немає заборони про те, що за сумісництвом працівник державного підприємства може працювати за сумісництвом не більше половини тривалості робочого часу. Тепер і на державних підприємствах працівників за сумісництвом можуть приймати на повну зайнятість. Законодавство про працю в таких випадках не порушується. Немає заборони працювати за сумісництвом і для керівників. Для приватних підприємств таких обмежень не було і раніше. Нагадаємо, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП). Отже, законодавчі обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом вже відсутні. Головна умова, яка повинна дотримуватись - робота за сумісництвом повинна виконуватись у вільний від основної роботи час. Тож якщо такий працівник-сумісник бажає працювати на повну або неповну зайнятість, він має зазначити про це у заяві про прийняття на роботу із зазначенням в які дні, з якої по яку годину він буде працювати, час перерви. Статтею 56 КЗпП передбачено встановлення неповного робочого часу: або неповний робочий день, неповний робочий тиждень, або поєднання неповного робочого дня та тижня. Наслідків для роботодавців немає, якщо все оформлено правильно.

Раді допомогти, звертайтесь ще!