Якщо підприємство купує автонавантажувач у кредит, то воно одразу стає його власником і відображає його в обліку як основний засіб (П(С)БО 7, ст. 1 Закону про бухоблік). Разом із тим виникає зобов’язання перед банком, а сплачені відсотки визнаються фінансовими витратами (п. 3 П(С)БО 31). Якщо постачальник є платником ПДВ, підприємство отримує податковий кредит за податковою накладною на суму ПДВ у ціні придбання (п. 198.1, 198.6 ПКУ).

Фінансовий лізинг працює інакше. Хоча об’єкт лізингу також зараховується на баланс орендаря як основний засіб (п. 5 П(С)БО 14), юридичним власником до моменту викупу залишається лізингодавець. З моменту передачі об’єкта лізингу орендар формує податковий кредит з ПДВ за актом приймання-передачі (п. 189.4, 198.2 ПКУ). Відсотки за договором лізингу обкладаються без ПДВ (пп. 196.1.2 ПКУ) та визнаються фінансовими витратами (п. 3 П(С)БО 31). Право власності переходить лише після виконання умов викупу, передбачених договором.

Тобто, різниця у тому, що кредит — це негайна купівля з переходом права власності та виплатою банку, а фінансовий лізинг — це користування об’єктом з балансним обліком, але без переходу права власності до моменту викупу.

При цьому, в обох випадках амортизація об’єкта (придбаного у кредит або отриманого у фінлізинг) зменшує фінрезультат; також можуть бути податкові різниці — для платників, що коригують фінрезультат (ст. 134.1, 138–140 ПКУ).

Раді допомогти, звертайтесь ще!