Передача майна в фінансовий лізинг для лізингодавця в бухгалтерському та податковому обліку прирівнюється до продажу (п.6.1 НП(С)БО 14 «Оренда», пп. «а» п.185.1 ПКУ). Тобто, коли лізингова компанія 02.04 передала обладнання лізингоотримувачу, вона мала визнати дохід і собівартість реалізації.

Проблема виникає через те, що на момент передачі остаточна ціна обладнання ще не була відома, оскільки вона прив’язана до валютного курсу на дату оплати (як зазначено в договорі). І тільки 03.04, коли відбулася оплата, постачальник надав акт коригування з новою, більшою ціною. Таким чином, уже після «продажу» з’ясувалося, що собівартість обладнання була нижчою, ніж повинна.

Оскільки після реалізації (тобто передачі в лізинг) собівартість товару в бухобліку змінювати не можна (п.16 НП(С)БО 9 «Запаси»), у цій ситуації бухгалтер повинен відкоригувати облік не як зміну ціни, а як виправлення помилки — тобто визнати, що собівартість на момент передачі була визначена неправильно, бо не були враховані всі умови договору. Такі виправлення здійснюються в тому періоді, коли помилку виявлено (у нашому випадку — у квітні), через додаткове проведення (п.8 НП(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»).

З боку податку на додану вартість, постачальник повинен скласти розрахунок коригування (РК) до раніше виданої податкової накладної, оскільки відбулася зміна вартості товару (п.192.1 ПКУ). У цьому випадку — на збільшення, бо остаточна ціна виявилася вищою. Після реєстрації РК в ЄРПН лізингова компанія має збільшити суму податкового кредиту.

Отже, якщо всі документи оформлені належним чином і в обліку виправлення зроблено правильно, операція не порушує вимог законодавства. Проте ризик може виникати у випадку, якщо контролюючий орган визнає, що на момент передачі 02.04 остаточна ціна вже була передбачуваною або що зміна вартості після реалізації є недопустимою. Тому важливо, щоби в договорі чітко було прописано механізм формування остаточної ціни та прив’язку до курсу.

Раді допомогти, звертайтесь ще!