Заголовок тимчасово відсутній

Директор підприємства ризикує, коли укладає договори із самим собою від власного імені (як фізичної особи, у т. ч. ФОП) та від імені підприємства (як його уповноваженої особи). Такі договори на вимогу однієї із сторін або органів контролю суд може визнати недійсними. Це матиме негативні наслідки передовсім для підприємства. Якщо дружина директора (ФОПа) є працівником ТОВ, а також підписує договір як представник ТОВ, це не порушує законодавства, але все ж може викликати питання з боку податкових органів через можливий конфлікт інтересів. Аби уникнути подібних ризиків, доцільно, щоб договір за довіреністю підписувала від імені ТОВ інша особа, необов’язково працівник ТОВ.

В описаній ситуації ФОП як директор ТОВ є представником юрособи. А представник не може вчиняти правочини у власних інтересах від імені особи, яку він представляє (ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1319; ЦКУ). Позаяк представництво виникає, в т. ч., на підставі акта органу юридичної особи (ч. 3 ст. 237 ЦКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1315). У зазначених обставинах таким актом є статут, який уповноважує директора на представництво інтересів юридичної особи.

Тобто на підставі вимог цивільного законодавства директор не може одночасно представляти і підприємство, і себе. Відповідно, договір оренди обладнання не може укласти від імені орендодавця та орендаря одна й та сама особа. Інакше такий договір визнають таким, що спрямований на реалізацію інтересів однієї особи, та з огляду на ст. 203 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155), 215 ЦКУ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220) — недійсним, адже він суперечить вимогам чинного законодавства (ч. 3 ст. 238 ЦКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1319).

Йдеться не лише про укладення договорів між юридичною особою із її директором як фізичною особою, а й договорів між фізичною особою — підприємцем і юридичною особою, директором якої є цей підприємець.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд (ВС) ще у постанові від 23.09.2014 у справі №3-110гс14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/40821958), чим припинив суперечки щодо того, чи поширюється положення частини третьої статті 238 ЦК (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1319) на можливість однієї особи підписати договір від імені обох сторін.

Рішення ВСУ, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх судів попередніх інстанцій. Останні зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з прийнятим ВС рішенням. При цьому судам дозволено відступати від такої правової позиції лише з одночасною вказівкою відповідних мотивів.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловлював Вищий господарський суд України (ВГСУ) у постановах від 16.04.2014 у справі №911/2043/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38328973), від 14.04.2014 у справі №12/214-11/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38289222) тощо.

Інші суди у своїх рішеннях посилаються на зазначений вище правовий висновок ВС та визнають неправомірним укладення договору від імені орендодавця та орендаря однією й тією самою особою (наприклад, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.11.2016 у справі №569/253/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/62622420), постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 910/12144/16 https://reyestr.court.gov.ua/Review/63435179 (залишена без змін постановою ВАСУ від 09.03.2017), тощо).

Зі змісту частини третьої статті 238 ЦКУ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1319) і практики застосування цієї статті Верховним Судом випливає, що договір можуть визнати недійсним, якщо його уклала одна особа, що представляє обидві сторони.

Найоптимальніший варіант вирішення подібної ситуації - директор може видати на будь-яку фізичну особу, причому необов’язково на працівника підприємства, довіреність на право укладати договори від імені підприємства. Таке право передбачає ст. 246 ЦКУ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1361), згідно з якою довіреність від імені юридичної особи видає її орган або інша особа, уповноважена на це її установчими документами. Зокрема, у статуті товариства має бути чітко прописано, що до прав директора товариства належить і право на видачу довіреностей від імені цього товариства.

Така довіреність може бути як разова (на укладання договору оренди обладнання), так і багаторазова (наприклад на укладання різних договорів від імені підприємства на визначений строк).

Складати довіреність необхідно відповідно до основних вимог, закріплених у ст. 244-250 ЦКУ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1341). Так, форма довіреності (ч. 1 ст. 245 ЦКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1345) має відповідати формі, у якій укладають правочин. Найчастіше таку довіреність складають у простій письмовій формі. Але якщо договір укладають у нотаріальній формі, довіреність також слід нотаріально засвідчити (наприклад, договір про оренду автомобіля директора). Також у довіреності слід зазначити дату видачі і строк дії, адже без такої інформації вона недійсна (ч. 3 ст. 247 ЦКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1363).

Раді допомогти, звертайтесь ще!