Заголовок тимчасово відсутній

Підприємство самостійно у локальному документі - колдоговорі або положенні про оплату праці - визначає чи поїздки по Україні чи закордон будуть вважатися відрядженням чи це робота, що має роз'їзний характер.

КЗпП не містить визначення «роз’їзний характер роботи».

Тому доцільно звернутися до визначення, наведеного в листі Мінсоцполітики від 15.11.2013 №491/13/116-13.

Так, робота носить роз’їзний характер, коли працівники повинні виконувати роботу на об’єктах, розташованих на значній відстані від місцезнаходження підприємства, і у зв’язку із цим змушені щодня виїжджати та повертатися до місця роботи, що займає не менше двох-трьох годин на день.

З урахуванням специфіки господарської діяльності підприємства та роботи водія роботодавець самостійно приймає рішення щодо доцільності встановлення роз’їзного характеру роботи. В такому разі працівнику встановлюють надбавку за відповідний режим роботи до тарифної ставки (окладу).

Роботодавець, який прийняв рішення встановити надбавку за роз’їзний (пересувний) характер робіт, має керуватися нормами Постанови Кабміну від 31.03.1999 №490 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/490-99-%D0%BF#Text

Розмір надбавки за роз’їзний характер роботи не може перевищувати граничних розмірів добових, установлених КМУ для відряджень по Україні (п. 1 Постанови № 490). Якщо ж робота має роз’їзний характер за межами України, розмір надбавок не може перевищувати 80% граничних норм добових витрат, установлених КМУ для відряджень за кордон. На сьогодні норми добових встановлені винятково для підприємств, установ та організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів (постанова КМУ від 02.02.2011 №98). Госпрозрахункові підприємства для встановлення граничного розміру надбавок (за аналогією з відрядними нормами) можуть для надбавки використовувати суму добових, що не оподатковують ПДФО, передбачену пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ.

Роз’їзний характер роботи не є відрядженням (п. 2 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 №59). Тому, добові та компенсаційні витрати не передбачено.

Якщо такі поїздки вважтимуться відрядженнями, то на час відрядження водію гарантовані добові, проїзд, проживання (ст. 121 КЗпП).

Розмір добових роботодавець встановлює самостійно на локальному рівні. Граничний розмір добових для оподаткування визначає пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ.

Компенсацію понесених витрат а також витрати, понесені за рахунок отриманого авансу, підтверджують первинні документи під час звітування.

Оплату праці за виконану роботу у відрядженні здійснюють відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку. Тобто для оплати днів роботи у відрядженні необхідно порахувати денний заробіток за місяць, в якому відбувається відрядження та середньоденний за місяці розрахункового періоду.

Раді допомогти, звертайтесь ще!