Заголовок тимчасово відсутній

Так, може, через укладання інвестиційного договору. Така діяльність може існувати у різних формах.

Інвестиційний договір – це господарсько-правова угода, яка укладається між суб’єктами інвестиційної діяльності: замовником/ фаундером проєкту та інвестором. Таким договором фіксується факт вкладання коштів або інших цінностей в об’єкт інвестування, визначається мета (отримання прибутку), регламентуються права та обов’язки сторін. Предметом договору є інвестиція у будь-якій формі, що не заборонена законодавством України. Єдиного шаблону такого документа немає і бути не може, бо кожен інвестиційний проєкт унікальний, як з комерційної, так і з юридичної точки зору.
Оскільки інвестиційний договір за умов інвестування у бізнес – це господарський правочин, то врегульовується він нормами Господарського кодексу України. З метою визначення суттєвих засад укладання такої угоди звертатися потрібно й до положень профільного закону №1560-XI «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text, Цивільного кодексу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3863, постанови Кабміну №112 «Про затвердження Положення про порядок держ. реєстрації договорів про спільну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30.01.1997 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/112-97-%D0%BF#Text

Згідно зі статтею 9 закону №1560-XI, договір (угода) – основний правовий документ, що регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності.

Крім згаданих вище нормативно-правових актів в розрізі правового регулювання інвестиційної діяльності заслуговує на увагу також закон №1116-IX «Про держ. підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями» від 17.12.2020 та закон №1667-IX «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» від 15.07.2021.
Рушієм інвестиційної діяльності є, з одного боку потреба в фінансуванні чи залученні негрошових цінностей для розвитку бізнесу, а з іншого – бажання отримати прибуток особами, що володіють вільними грошовими коштами або негрошовими цінностями. Відповідно, суб’єктами інвестиційної діяльності – сторонами інвестиційної угоди – виступають замовник (особа, що залучає інвестиції) та інвестор (особа, що їх надає).
В залежності від стадії життєвого циклу бізнесу, на якій залучаються інвестиції, це може бути автор інноваційної ідеї, засновник стартапу чи керівник діючого підприємства. Надалі замовник відповідає за фінансові результати при реалізації проєкту, виконання зобов’язань, передбачених інвестиційним договором, та за кошти, надані інвестором.
Інвестор розраховує на отримання прибутків від свого внеску: а) регулярних чи одноразових фінансових виплат (дивідендів); б) частки у статутному капіталі компанії з правом управління та ухвалення рішень чи без нього. Може йтися про отримання прибутку, як за короткий час після інвестування, так і за декілька років, а то й десятиліть.

Для коректного з юридичної точки зору оформлення інвестиційних угод використовується кілька договірних конструкцій. Вибір на користь того чи іншого договору робиться з урахуванням стадії життєвого циклу проєкту, завдань та побажань учасників.

Договір купівлі-продажу корпоративних прав

Здійснюється входження до статутного капіталу шляхом купівлі інвестором частки у статутному капіталі/ робиться додатковий вклад у статутний капітал у грошовій чи негрошовій формі. При цьому як інвестиції розглядається лише внесення коштів cash-in, коли гроші від продажу частки потрапляють у компанію та йдуть на її розвиток. Купівля корпоративних прав з внесенням коштів cash-out (коли гроші потрапляють у розпорядження учасника, що продав частку) не є інвестиціями. Такий варіант оформлення інвестиційної угоди оптимально підходить у випадку інвестування у вже діючий бізнес.

Договір позики

Надаючи кошти у позику, інвестор може розраховувати на прибуток у вигляді відсотків. Це досить вигідна модель, бо замовник зобов’язаний буде виплатити позику навіть у разі краху проєкту. Натомість у випадку успіху інвестор не зможе масштабувати свій прибуток – він обмежений обсягом відсотків. До відома! Цей варіант інвестування доцільний, якщо замовником виступає ФОП. Проте якщо виникає запит на закріплення інвестором своєї частки в бізнесі належним чином (з можливістю збільшити прибуток у разі зростання бізнесу), потрібно реєструвати юрособу, ТОВ чи АТ.

Договір про спільну діяльність

Альтернатива – договір простого товариства. Йдеться про врегульовані Цивільним кодексом (статті 1130 – 1143) види договірних відносин без реєстрації юридичної особи. Угоди можуть укладати фізичні й юридичні особи, ФОП. Спільна діяльність може здійснюватися шляхом об’єднання внесків (просте товариство) чи без такого об’єднання. Такий варіант вигідний під реалізацію певних окремих проєктів. Приміром, замовник може надати кваліфікований персонал й технології, взяти на себе адміністрування, інвестор – надати кошти та використати свою ділову репутацію для просування проєкту на ринку.

На наш погляд , в випадку що розглядається, найбільш зручним буде укладання договору про спільну діяльність.

Раді допомогти, звертайтесь ще!