Заголовок тимчасово відсутній

Щодо акцизного складу зазначимо, що діюче законодавство оперує двома поняттями: “акцизний склад” та “акцизний склад пересувний”.

Згідно з пп. 14.1.6 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) акцизний склад — це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Зауважимо, що акцизний склад, визначення якого ми навели, — поняття стаціонарне, бо йдеться про приміщення або територію. Проте з-поміж винятків, тобто місць, які не є акцизними складами, у пп. 14.1.6 ПКУ закарбовано: акцизним складом не є паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.

Відповідно до пп. 14.1.61 ПКУ акцизний склад пересувний — транспортний засіб (зокрема, автомобільний), на якому переміщується та/або зберігається пальне на митній території України. Проте і в цьому підпункті ПКУ зазначено: не є акцизним складом пересувним паливний бак транспортного засобу.

Таким чином, якщо постачальник доставляє пальне своїм бензовозом на територію підприємства (покупця) і безпосередньо з бензовоза заправляє його вантажні автомобілі, то у покупця акцизних наслідків не виникає. Отже, про реєстрацію акцизного складу у компанії не мовитиметься.

Тепер щодо ліцензії на зберігання пального. Згідно зі ст. 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Статтею 1 Закону № 481 визначено, що зберігання пального — діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Водночас ч. 20 ст. 15 Закону № 481 встановлено виключний перелік суб’єктів, які можуть зберігати пальне без отримання ліценції. А саме, ліцензії на право зберігання пального не отримують на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються коштом державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб винятково на нафто- та газо­видобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Податківці часто-густо використовують цей перелік ліцензійних пільговиків для обґрунтування висновку: якщо вас немає у названому переліку, то у разі зберігання пального ви зобов’язані отримати ліцензію.

Проте наш умовивід інший: якщо пальне знаходиться суто у паливних баках автотранспортних засобів, то отримувати ліцензію на право його зберігання не потрібно. І ми спиратимемося на визначення місця зберігання, наведене в ст. 1 Закону № 481. У ньому зазначено, що пальне зберігається у спорудах та/або обладнанні, та/або ємностях, які використовують для зберігання пального на праві власності або користування.

Тобто якщо постачальник привозив би пальне і заливав його у резервуари, цистерни, бочки, каністри та інші подібні ємності компанії, призначені винятково для зберігання пального, тоді компанія мала б придбати ліцензію на право зберігання пального на загальних підставах.

Проте паливний бак автомобіля не призначений для зберігання пального в прямому сенсі — це частина механізму транспортного засобу, в яку заливають пальне для роботи двигуна автівки та її руху. Отже, у випадку, що розглядається, компанія діяльності зі зберігання пального не здійснює, тому ліцензія їй не потрібна.

Раді допомогти, звертайтесь ще!