Заголовок тимчасово відсутній

ПСП застосовуємо тільки за одним місцем нарахування (виплати) зарплати. Причому це необов’язково повинно бути основне місце роботи. Так, платник податку самостійно обирає місце застосування ПСП. Свій вибір він зазначає у заяві про застосування пільги. Пряму вказівку на це містить п.п. 169.2.2 ПКУ. Але якщо це внутрішній сумісник, тобто роботодавець один, то при визначенні його права на ПСП обчислюємо загальний (сукупний) дохід такого працівника, нарахований одним роботодавцем. Тобто підсумовуємо зарплату за основною посадою та за внутрішнім сумісництвом. Отриманий результат порівнюємо із граничним доходом, що дає право на ПСП. Якщо загальна сума зарплати вище граничного доходу, то ПСП не застосовуємо. Нижче — ПСП застосовується. Відповідно до п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) будь-який платник податку на доходи фізичних осіб має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відс. розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. ТОбто мається на увазі - від одного роботодавця. Тому у випадку з внутрішнім сумісником виходить, що в нього два місця роботи, але один роботодавець — податковий агент. Тож для цілей застосування ПСП вважається, що працівник отримує зарплату від одного роботодавця. Тому якщо ви отримали від працівника заяву про застосування ПСП (а за необхідності — і підтвердні документи), то з граничним розміром доходу порівнюйте загальну суму зарплати, нараховану такій особі як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Раді допомогти, звертайтесь ще!