Заголовок тимчасово відсутній

Чіткого нормативного регулювання щодо відрядження у законодавчому просторі для комерційних підприємств немає. Тому кожний суб’єкт господарювання самостійно визначає регламент щодо відрядження. Ми розуміємо, що відрядження – це поїздка за розпорядженням керівника до іншого населенного пункта. Тому, ящо говорити буквально, то навіть одноденна поїздка є відрядженням з усіма гарантіями за ст. 121 КЗпП - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08. Тому «вибірковий» варіант може призвести до порушення законодавств та штрафу за ст. 265 КЗпП за на отримання держаних гарантій в оплаті праці. В цій ситуації доцільно прописати регламент (Положення про відрядження), за яким визначити що для підприємтсва визначено за відрядження. Е можна писати, щ поїздка до іншого населеного пункту не є відрядженням. Це одразу порушення. Але жодним документом не заборонено визначити межу відрядження, приміром для великих міст. Наприклад, у підприємства є потреба, аби бухгалтер з’їздив на звірку із контрагентом у передмісття, за 10 км. від м. Києва, або в податкову, де підприємство перебуває на обліку. Працівник збуту поїхав до контрагента, що розташований в цьому радіусі. Чи можна уникнути відрядження? В принципі так, поїздка службовим транспортом, з ранку туда, ввечері на робоче місце.
Як варіант для збутовиків – встановлення надбавки за роз’їзний характер роботи. Це має бути в Положення про оплату праці або олекивному договорі. Роз’їзний характер роботи це не відрядження. Якщо на підприємсті відсутній локальний документ про відрядження, то однозначно описана у запитанні ситуація є порушенням законодавства. А отже штаф за ст.265 КЗпП з порушення державних мінімальних гарантій з оплат праці за ст. 265 КЗпП - 2 розміри мінзарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення цілком реальний. Раді допомогти, звертайтесь ще!