Заголовок тимчасово відсутній

Відповідь на запитання: Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючи внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП). Тобто відносини між роботодавцем і найманим працівником стосовно виплати зарплати є зобов’язаннями у розумінні цивільного законодавства. У цих зобов’язаннях роботодавець виступає боржником щодо виплати зарплати, а найманий працівник — кредитором.

Частиною 5 ст. 24 Закону про оплату праці передбачено, що за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за кошти роботодавця. Тим паче, що з 1 січня 2021 працівник, а не роботодавець вирішує на який рахунок і в якому банку він хоче обслуговуватися та отримувати зарплату. Роботодавцю забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 25 Закону про оплату).

Тож, як бачимо, заборони в законодавстві щодо перерахунку власної зарплати працівника за його згодою на будь-який рахунок іншої особи немає.

Таким чином, роботодавець може перераховувати заробітну плату працівника на вказані в заяві (на ім’я директора) банківські реквізити і не обмежувати його в цьому виборі та за наявності нотаріально завіреного доручення.

Таке доручення оформляється на фізичну особу, якій доручається отримувати заробітну плату (ч. 1 ст. 1007 ЦКУ). Складається вона в довільній формі із зазначенням змісту, на кшталт, що довіреній особі (ПІБ) доручається отримувати заробітну плату довірителя (ПІБ) двічі на місяць, яку довірена особа має передати у встановлені строки (вказати які) (ч. 1 ст. 1003 ЦКУ та п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦКУ).

Тож, якщо скористатися запропонованим варіантом, з виплатою іншій людині, то:

- заява повинна бути для того, щоб бухгалтер знав, куди перераховувати кошти;

- нотаріальне доручення – як підтвердження правомірності дій роботодавця при перевірці правильності перерахування коштів. Згідно з п. 1 ст. 237 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Також, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦКУ).

Тож, особа, яка отримуватиме зарплату за працівника у його роботодавця, діятиме як представник працівника і реалізуватиме його право на оплату праці, а не свої якісь інтереси. Тому вважатиметься, що роботодавець виконав своє зобов’язання перед працівникам щодо виплати йому зарплати, незважаючи на те, що її отримала довірена (представник) особа.

Раді допомогти, звертайтесь ще