Пальне слід списувати за ціною, визначеною у вашій обліковій політиці (зазвичай це середньозважена собівартість). Оскільки підставою для оприбуткування пального за місяць є видаткова накладна постачальника із середньою ціною, саме ця ціна стає базою для подальшого списання пального на витрати.

При використанні паливних карток «у гривні» пальне переходить у власність підприємства в момент заправки на АЗС. Проте підсумковим документом, який підтверджує загальну кількість та вартість придбаного активу за місяць для розрахунків із постачальником, є видаткова накладна.

Згідно з НП(С)БО 9 «Запаси», п. 9, первісною вартістю запасів є витрати на їх придбання.
Якщо постачальник у підсумковій накладній зазначає середню ціну (яка відповідає загальній сумі списаних коштів поділеній на кількість літрів), підприємство оприбутковує пальне на субрахунок 203 «Паливо» саме за цією ціною.

Підприємство самостійно обирає метод оцінки запасів при їх вибутті (списанні) відповідно до НП(С)БО 9 «Запаси», п. 16. Найбільш поширеним для палива є метод середньозваженої собівартості.

Якщо ви оприбуткували пальне за середньою ціною з накладної, то і списувати його ви будете за цією ж ціною (або середньою з урахуванням залишків на початок місяця).
Списання за «кожною окремою заправкою» (метод ідентифікованої собівартості) є технічно складним і недоцільним, якщо постачальник надає узагальнений документ.

Якщо фактична вартість за чеками РРО суттєво відрізняється від суми в накладній (що буває рідко при правильному адмініструванні карток), пріоритет має видаткова накладна як документ, що фіксує остаточні зобов'язання між контрагентами.

Раді допомогти, звертайтесь ще!