Вплив неправильного зазначення місця зберігання на ТТН авто

У полі «місце зберігання транспортного засобу» в ТТН можна зазначити юридичну адресу або іншу реальну базу авто, але тоді відстань 100 км рахуватимуть саме від цієї адреси, що впливає на застосування спрощених правил режиму праці та відпочинку водія, а не на оподаткування чи оплату праці напряму. Порушення виникатиме, якщо фактичні перевезення виходять за межі 100 км від указаного місця зберігання, а роботодавець при цьому користується «пільговим» режимом обліку робочого часу, не застосовуючи повні вимоги до режиму праці та відпочинку.

Обґрунтування

1. Для чого в ТТН реквізит «місце зберігання транспортного засобу»

У новій формі ТТН з 26.07.2026 з’являється реквізит «Місце, де зберігається транспортний засіб (адреса місцезнаходження автомобільного перевізника, його структурного підрозділу або філії, де зберігається транспортний засіб)». Цей реквізит прив’язаний до Положення про особливості режиму праці та відпочинку водіїв, яке встановлює винятки із загальних вимог, якщо перевезення здійснюються в межах 100 км від місця зберігання транспортного засобу. Тобто ця адреса є контрольним орієнтиром для перевірки дотримання 100‑кілометрового критерію, а не «податковою» чи «зарплатною» точкою.

2. Яке місце зберігання можна вказувати

Нормативні акти, що регулюють ТТН та режим праці водіїв, не вимагають наявності за цією адресою спеціалізованого гаража чи стоянки. Як місце зберігання може бути зазначена юридична адреса перевізника, адреса структурного підрозділу або філії, фактична база транспортних засобів, орендований гараж чи стоянка. Головна умова – адреса має бути реальною і відповідати фактичному базуванню/зберіганню авто. Використання суто «формальної» юридичної адреси, де авто фактично не базується, створює ризик претензій щодо достовірності даних у ТТН.

3. На що впливають «100 км від місця зберігання»

Винятки з Положення про режим праці та відпочинку стосуються окремих категорій транспортних засобів і застосовуються лише за умови, що перевезення виконують у межах 100 км від місця зберігання транспортного засобу. Якщо у ТТН вказана адреса зберігання, а фактичні маршрути водія значно виходять за межі 100 км від цієї адреси, користуватися пільговими нормами щодо режиму праці та відпочинку не можна. У такому випадку потрібно застосовувати повні вимоги до обліку робочого часу, перерв, щоденного та щотижневого відпочинку. Тобто сама адреса у ТТН нічого не «порушує», але порушення буде, якщо формально посилатися на 100‑кілометровий виняток при фактичних далеких рейсах.

4. Чи є ризики саме від того, що авто тиждень «не бачить» місця зберігання

Факт, що авто фактично тиждень крутиться між містами і не повертається щоденно до місця зберігання, сам по собі не заборонений. Важливо, щоб:

1. місце зберігання в ТТН було реальним місцем базування авто у періодах між рейсами;
2. режим праці та відпочинку водія відповідав Положенню про робочий час і час відпочинку водіїв, без зловживання 100‑кілометровим «спрощенням». У випадку міжміських рейсів, що перетікають один в один, зазвичай застосовують повний режим з підсумованим обліком робочого часу, а не винятки «до 100 км».

5. Вплив на оплату праці водіїв

Реквізит «місце зберігання транспортного засобу» напряму не змінює правила оплати праці. Але оплата повинна відповідати фактичному режиму роботи:

• якщо застосовується підсумований облік робочого часу, надурочні години оплачуються як надурочні;
• робота у вихідні дні – або подвійна оплата, або відгул згідно з КЗпП;
• якщо рейси довгі, і робота має роз’їзний характер, доцільно встановити надбавку за роз’їзний характер роботи замість постійних відряджень з добовими.

Ключове: не можна штучно «підтягувати» перевезення під 100 км від умовного місця зберігання, щоб спростити облік робочого часу і менше оплачувати надурочні чи роботу у вихідні. Якщо фактично маршрути далекі й без повернення на базу – режим праці, табель і оплата мають будуватися як для повноцінних міжміських рейсів.

Ризики / нюанси

1. Достовірність первинних документів. ТТН є основним документом на перевезення вантажів і має містити обов’язкові реквізити, зокрема точні дані про транспортний засіб, маршрути та інші відомості. Невідповідність фактичного базування авто заявленому «місцю зберігання» може розглядатися як внесення недостовірних даних, що підвищує ризик претензій під час перевірок.

2. Контроль режиму праці та відпочинку. Якщо під час перевірки буде встановлено, що за маршрутом і відстанями водії мали працювати за повною схемою режиму праці, а фактично роботодавець орієнтувався на 100‑кілометровий «виняток» від умовної бази, це може трактуватися як порушення трудового законодавства щодо робочого часу та відпочинку.

3. Практична рекомендація. У вашій моделі роботи з довгими та безперервними рейсами доцільно:

• визначити в наказі реальну базу (або бази) зберігання авто, де вони фактично «ночують» між тривалими рейсами;
• у ТТН зазначати саме таку реальну адресу;
• будувати режим праці, табелювання і оплату водіїв виходячи з того, що перевезення у вас системно виходять за межі 100 км, і не покладатися на спрощені винятки.

Підсумок: сам запис у ТТН про «місце зберігання» як юридичну адресу нічого автоматично не порушує, але при далеких рейсах ним не можна обґрунтовувати застосування 100‑кілометрового винятку. Для водіїв важливо правильно оформити режим праці (часто підсумований та/або роз’їзний характер) і забезпечити оплату за фактичний робочий час, надурочні та вихідні дні.