Заголовок тимчасово відсутній
Згідно з пп. 170.9.1 ПКУ фактична кількість днів перебування у відрядженні визначається згідно з наказом про відрядження за наявності одного чи декількох документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).
При цьому посвідчення про відрядження було скасовано наказом Мінфіну від 21.06.2011 № 738. Відтоді, посвідчення про відрядження оформляти не потрібно. І воно не вважається підтвердженням перебування працівника у відрядженні, навіть у разі добровільного його оформлення на підприємстві.
Оформлення будь-якого відрядження відбувається наказом про відрядження, а після повернення з відрядження працівники мають надати документальні докази перебування у відрядженні, на підставі яких добові відшкодовуються без оподаткування ПДФО та ВЗ. Без таких доказів добові будуть оподатковуваним доходом ПДФО та ВЗ.
Не виплачувати добові взагалі не можна - це буде порушенням ст. 121 КЗпП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n719).
Щодо оформлення таких поїздок відрядженням чи роз’їзним характером роботи роботодавець має визначитись самостійно.
Відрядження - це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи, організації для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.
Якщо специфіка роботи працівника полягає у постійних роз’їздах, кожну таку поїздку вважати відрядженням недоцільно, натомість рекомендуємо встановити працівнику роз’їзний характер роботи і призначити відповідну доплату.
Поняття "роз’їзного характеру роботи" в українському законодавстві не врегульовано.
У Листі від 17.11.2006 № 307/13/133-06 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0307203-06#Text) Мінпраці констатувало, що підприємство самостійно вирішує доцільність встановлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт.
Перелік працівників, яким встановлюється зазначена надбавка, а також її розмір встановлюється підприємством самостійно.
Виходячи з цього, на нашу думку, кожен роботодавець має можливість самостійно вирішувати, що вважати роз’їзним характером роботи, кому встановлювати відповідну доплату і за які дні рахувати. Ці питання прописуються у колективному договорі, а за його відсутності - у положенні про оплату праці чи окремому наказі роботодавця або індивідуальному трудовому договорі.
Порядок нарахування доплати за роботу в дорозі доцільно прописати у локальному нормативному акті роботодавця: колективному договорі, положенні про оплату праці, правилах внутрішнього трудового розпорядку. Більш прийнятним виглядає варіант нарахування такої доплати тільки за дні роботи в дорозі, але остаточний варіант затверджує роботодавець самостійно. Як, власне, і розмір такої доплати і порядок виплати (можна один раз на місяць, а можна і кілька).
Раді допомогти, звертайтесь ще!
Відповідь від 15 хвилин!
Підключіть сервіс «Особистий консультант» та отримайте рішення всіх ваших робочих завдань від найкращих експертів-практиків країни.
Виплата зарплати військовослужбовцю під час хвороби: що знати
Курсові різниці при списанні незакритого авансу покупця на прибуток
Неоднозначні курсові різниці при валютних операціях ЗЕД в бухгалтерії
Помилкова реєстрація податкових накладних: як вирішити проблему
Зміни підвищуючих коефіцієнтів: необхідність наказу чи достатньо пункту
Виплата дивідендів: кілька протоколів чи один на всю суму
Правила звільнення за сумісництвом при збереженні основної посади



