Заголовок тимчасово відсутній

Керівник підприємства зобов’язаний забезпечити утримання, експлуатацію і обслуговування електроустановок відповідно до вимог чинних нормативних документів. Це, зокрема:

Правила улаштування електроустановок, затверджених наказом Міненерговугілля від 21.07.2017 № 476 (ПУЕ);
Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Мінпаливенерго від 25.07.2006 № 258 (ПТЕЕС);
Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 09.01.1998 № 4 (ПБЕЕС).
Для безпечної експлуатації електроустановок у споживача створюють електротехнічну службу. Кількість електротехнічних працівників у ній залежить від класу напруги живлення і складності робіт з обслуговування електроустановок.

Щоб організувати експлуатацію електроустановок, керівник призначає особу, відповідальну за електрогосподарство.

Відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію електрогосподарства призначають з-поміж інженерно-технічних працівників, які мають електротехнічну підготовку і пройшли перевірку знань у встановленому порядку згідно з вимогами вказаних вище нормативних актів, а також відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15 (НПАОП 0.00-4.12-05).

Керівник підприємства має також призначити працівника, який буде заміщати особу, відповідальну за електрогосподарство, у разі її відсутності (відпустка, хвороба).

Розпорядчий документ щодо призначення особи, відповідальної за електрогосподарство, та особи, яка буде її заміщати, видається після успішної перевірки знань з питань технічної експлуатації електроустановок, пожежної безпеки і охорони праці та присвоєння цим особам ІV групи з електробезпеки для обслуговування електроустановок на напругу до 1 кВ або V групи з електробезпеки для обслуговування електроустановок на напругу понад 1 кВ.

У споживачів, які належать до населення і є власниками електроустановок на напругу понад 1 кВ, особа, відповідальна за електрогосподарство, не призначається, проте експлуатація електроустановок допускається у разі, якщо власник має V групу з електробезпеки або він уклав договір про надання послуг щодо обслуговування цих електроустановок з електропередавальною або спеціалізованою організацією.

ПТЕЕС також передбачено, що особу, відповідальну за електрогосподарство, можуть не призначати споживачі, які мають один несекціонований ввідно-розподільний пристрій напругою до 380 В та електрогосподарство, яке складається з електропобутових і освітлювальних приладів, що розміщені в приміщеннях без підвищеної небезпеки і не перебувають у вибухо- та пожежонебезпечних зонах.

Керівник споживача після того, як електропередавальна організація провела йому інструктаж з технічної експлуатації електроустановок, відповідає за організацію технічної і безпечної експлуатації таких електроустановок і умов електроспоживання.

прямої відповідальнсті, в тому числі у вигляді штрафу, за це непередбачено. Однак, у разі відсутності на підприємстві особи, відповідальної за електрогосподарство, експлуатація електроустановок забороняється. При невиконанні цієї вимоги відповідальність за технічно грамотну та безпечну експлуатацію електроустановок несе керівник підприємства.

При цьому, статтею 44 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівники, винні в порушенні законодавства про охорону праці, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну відповідальність у випадках і в порядку згідно з чинним законодавством.

Кримінальна відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці:

Застосовується за вчинення осудною особою, яка досягла віку, з якого настає така відповідальність, суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

У Кримінальному кодексі передбачена відповідальність за такі види злочинів, пов’язані з невиконанням правил з безпеки праці:

порушення вимог законодавства про охорону праці ( ст. 271);
порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272);
порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273);
порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274);
порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275).
Згідно зі ст. 271 КК за порушення вимог нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, настає відповідальність у вигляді: штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Статтею 271 КК охоплюється порушення загальних правил охорони праці, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, зокрема й відомчими, а також актами підприємств, які забезпечують безпеку осіб, пов’язаних із виробництвом.

Під виробництвом розуміється будь-яка діяльність підприємства чи громадянина-суб’єкта підприємницької діяльності, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату.

Прикладом порушення вимог з охорони праці за цією статтею може бути:

розпорядження керівника щодо проведення певних робіт у шкідливих для здоров’я умовах чи з використанням неналежного обладнання або інструментів;
незабезпечення працівника засобами індивідуального захисту;
допуск до роботи осіб, які не мають відповідної підготовки чи не були проінструктовані з питань охорони праці тощо.
Порушення спеціальних правил безпеки, які стосуються виконання робіт підвищеної небезпеки, кваліфікуються за ст.ст. 272—275 КК.

Адміністративна відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці:

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає, якщо відповідні порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (ст. 9 КУпАП).

За адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і безпеки виробництва цим Кодексом встановлено адміністративну відповідальність у випадках:

порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці (ст. 41 КУпАП);
порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93 КУпАП);
порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст. 94 КУпАП);
невиконання законних вимог центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці (ст. 188-4 КУпАП).
Зокрема, ч. 5 ст. 41 КУпАП встановлено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу на працівників в розмірі від чотирьох до десяти НМДГ.

За таке саме правопорушення на посадових осіб підприємств незалежно від форм власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності накладається штраф від двадцяти до сорока НМДГ.

У разі порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, про нещасний випадок на виробництві передбачено накладення штрафу на посадових осіб підприємств, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю, і на фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від двадцяти до п’ятдесяти НМДГ (ч. 6 ст. 41 КУпАП).

Відповідно до ст. 231 КУпАП право щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та накладання адміністративних стягнень покладено (залежно від правопорушення та розміру передбачуваного стягнення) на:

державних інспекторів;
головних державних інспекторів, начальників інспекцій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та їх заступників;
керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та його заступників.
Також уповноважені на те посадові особи вказаних органів мають право складати протоколи про скоєння таких правопорушень (ст. 255 КУпАП).

Потрібно мати на увазі, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при правопорушенні, яке триває, — не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу підвідомчі суду.

У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження (ст. 38 КУпАП).

Матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог охорони праці:

Питання з притягнення працівників до матеріальної відповідальності за порушення законодавства з охорони праці та безпеки виробництва врегульовано ст.ст. 130—138 глави ІХ Кодексу законів про працю України.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Зверніть увагу! Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (ст. 130 КзПП).

Згідно зі ст. 138 КЗпП для притягнення працівника до матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 КзПП, тобто що шкода була заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника під час виконання покладених на нього трудових обов’язків.

Стягнення з керівників підприємств та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органа (ст. 136 КзПП).

Що стосується питання дисциплінарної відповідальності, то загальний порядок її застосування врегульований ст.ст. 139–152 глави Х Кодексу законів про працю України.

Раді допомогти, звертайтесь ще!