Відповідно до ст. 12 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Надавши спочатку 10 днів щорічної відпустки підприємство не порушило вимоги ст. 12 Закону 504 щодо неподільної частини відпустки, оскільки у працівника залишалось 14 днів неподільної частини. Передбачити, що працівник виявить бажання піти у відпустку без збереження зарплати, яку не зараховують до відпускного стажу, неможливо.

Отже, якщо надати неподільну частину щорічної відпустки тривалістю 14 днів неможливо у зв'язку з перебуванням працівника у відпустці без збереження заробітної плати, слід надати ту кількість днів, на яку працівник має право, тобто 12 днів. На наше переконання, штрафів за недотримання ст. 12 Закону 504 бути не повинно, оскільки такий поділ не дотримано через те, що певний період не зараховується до відпускного стажу.