Списання оливи для кранів: акциз та податкові наслідки

Ні, мастила не підакцизні товари.

Серед підакцизних товарів згідно з п. п. 215.3.4 ПКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#n5483 такої товарної позиції немає. Отже, моторні масла не є підакцизними товарами.

Порядок проведення технічного обслуговування ( у т.ч. заміна моторного мастила) і ремонту дорожніх транспортних засобів визначено Положенням № 102 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0268-98#o54 , а також щодо заміни моторного мастила потрібно орієнтуватися на періодичність визначену заводом – виробником відповідного автомобіля.

На сьогодні не має затверджених законодавством норм витрат ПММ.

Законодавство не встановлює вимоги списувати ПММ виключно за затвердженими нормами, але використання нормативів надає підприємству переваги у податковому обліку та захисті під час перевірок.

Старі норм витрат ПММ, що були затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.1998 №43 https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0043361-98#Text , скасували наказом Мінінфраструктури від 02.11.2023 №1011.

Сьогодні замість колишнього наказу №43 ДП «ДержавтотрансНДІпроект» розробило:

1. Методичні рекомендації з нормування витрат палива https://insat.org.ua/services/ldvpe/6/

та

2. Базові норми витрат (доповнення до «Методичних рекомендацій», окрема книга) https://insat.org.ua/files/services/ldvpe/6/metod.pdf .

Ці документи створено на основі та на заміну попередніх Норм. Вони надають єдиний методичний підхід до обліку витрат пального, мастильних матеріалів, а також електроенергії для електротранспорту.

Важливо! Ці норми мають рекомендаційний характер і не затверджені Мінінфраструктури, як обов’язкові. Тому підприємства можуть ухвалювати рішення щодо їх застосування на власний розсуд.

На сьогодні у підприємств є вибір з:

1. використовувати власні норми, у тому числі ті, за основу яких було взято норми зі старого Наказу №43;

2. використовувати базові норми та методичні рекомендації, про які йшлося вище;

3. замовити розробку індивідуальних нормативів.
Щодо документального оформлення операції із заміни моторного мастила:

- якщо заміна проведена власними силами підприємства слід оформити Акт списання;

- якщо заміна здійснюється на СТО, то мастило передається за Актом приймання-передачі на СТО, а потім списується на підставі Акту передавання-приймання КТЗ, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту.

Після заміни моторного мастила залишається відпрацьоване моторне мастило, яке потрібно утилізувати адже воно є небезпечним відходом (розділ А Жовтого переліку відходів).

Механізм збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації та знешкодження відпраціьованих моторних масел регламентовано Порядком № 1221 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1221-2012-%D0%BF#n3 .

Відповідно до п. 6 Порядку № 1221 споживачі мастил (олив):

- забезпечують роздільне збирання (накопичення) відпрацьованих мастил (олив) згідно із законодавством у сфері поводження з небезпечними відходами та умовами відповідних договорів із переробниками відпрацьованих мастил (олив) на їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізацію та/або знешкодження;

- забезпечують здавання відпрацьованих мастил (олив) на приймальні пункти або безпосередньо переробникам відпрацьованих мастил (олив);

- здійснюють первинний облік щодо придбаних мастил (олив), їх використання, подальшого поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) та подають щокварталу до 10 числа наступного місяця до Держекоінспекції інформацію про стан поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) за формою згідно з додатком 5 (крім суб’єктів господарювання, які здійснюють заміну мастил (олив) у транспортних засобах у пунктах заміни).

Суб’єкти господарювання, які здійснюють заміну мастил (олив) у транспортних засобах у пунктах заміни в добровільному порядку подають щокварталу до 10 числа наступного місяця до Держекоінспекції інформацію про стан поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) за формою згідно з додатком 5.

У разі наявності власної матеріально-технічної бази та ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами споживачі мастил:

- самостійно забезпечують відповідно до норм, передбачених пунктом 9 цього Порядку, збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізацію та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив), які утворилися внаслідок його діяльності;

- здійснюють первинний облік щодо придбаних мастил (олив), їх використання, подальшого поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) та подають щокварталу до 10 числа наступного місяця до Держекоінспекції інформацію про стан поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) за формою згідно з додатком 5;

- забезпечують проведення аналізу проб продуктів оброблення (перероблення) та утилізації відпрацьованих мастил (олив) у лабораторіях, акредитованих в установленому законодавством порядку.

Таким чином, підприємству доцільно здати відпрацьоване мастило спеціалізованому підприємству, що має ліцензію на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами (п.13 Порядку № 1221).

Відповдно до Постанови № 556 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/556-2022-%D0%BF#n38 декларація про відходи подається утворювачами або власниками відходів, діяльність яких призводить до утворення небезпечних відходів, або власниками відходів, що не є небезпечними, річний обсяг утворення яких перевищує 50 тонн.

Щодо екологічного податку, то нещодавно податківці змінили свою думку (хоч у законодавстві змін не було) й у ЗІР підкатегорії 117.01 https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41590 на запитання «Чи є платником екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах СГ, який здійснює тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних відходів (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо)?».

ДПС відповідає, так, суб’єкт господарювання є платником екологічного податку за розміщення відходів, оскільки здійснює тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних відходів (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), що не належать до окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, то у нього виникають податкові зобов’язання з екологічного податку за розміщення відходів.

Що ПКУ передбачено віднесення до платників екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єктів господарювання, які здійснюють «розміщення відходів» в розумінні пп. 14.1.223 ПКУ, як постійного (остаточного) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або об’єктах, на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відповідно до пп. 240.1.3 ПКУ підставою для визначення суб’єкта господарювання платником податку є здійснення таким суб’єктом розміщення відходів власного виробництва або відходів, отриманих в рамках виконання договорів про розміщення відходів.

Оскільки суб’єкт господарювання здійснює тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних відходів (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), що не належать до окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, то у нього виникають податкові зобов’язання з екологічного податку за розміщення відходів.

Також у ЗІР підкатегорія 117.04 https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=42144 на запитання : «За який податковий (звітний) період вперше подається податкова декларація екологічного податку СГ, який здійснює тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо) у разі наявності або відсутності відповідного дозволу на розміщення таких відходів?».

ДПС відповідає, що за календарний квартал, в якому було вперше здійснено тимчасове розміщення відходів, в тому числі небезпечних (акумулятори, шини, люмінесцентні лампи тощо), які не взяті на облік у встановленому порядку як вторинна сировина, незалежно від наявності відповідного дозволу на розміщення відходів.

Тобто, за логікою ДПС виходить, що якщо підприємство зберігає на власній території відпрацьовані мастила, шини, акумулятори тощо, то до моменту передання на утилізацію потрібно сплачувати екологічний податок за тимчасове зберігання таких відходів.

Але нічого подібного в ПКУ немає. За нормами ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які постійно (остаточно) розміщують відходи на спеціальних звалищах (місцях зберігання), на які отримано відповідні дозволи. Тимчасове розміщення відходів сюди не відноситься.

Оскільки податкова служба свою думку озвучила, очевидно, ті, хто не будуть платити за тимчасове розміщення відходів, можуть бути визначені порушниками податкового законодавства, і на них можуть накласти податкові штрафи. Тож ті суб’єкти, які не бажають зайвих суперечок з податківцями, можуть сплачувати екологічний податок з тимчасового розміщення на власній території.

Тим суб’єктам господарювання, які не бажають платити зайвого, варто бути готовим до відстоювання власної правоти, навіть і в суді. Аргументи ми навели вище.

Якщо підприємство вирішить таки платити податок, то воно зіткнеться з проблемою визначення того, які саме забруднюючі речовини і в якій кількості утворюються під час зберігання шин, акумуляторів, відпрацьованих мастил тощо. Адже саме від виду і кількості таких забруднюючих речовин розраховується екологічний податок. На наш погляд, для того, щоб з’ясувати ці показники, доведеться звертатися до спеціалістів в сфері екології.

Більше інформації https://7eminar.ua/news/2377-spisannya-paliva-na-pidprijemstvi та https://7eminar.ua/events/4046/8958

Раді допомогти, звертайтесь ще!