Заголовок тимчасово відсутній

Зміни, внесені Законом №4339, істотно спрощують процедуру направлення надомних і дистанційних працівників у службові відрядження. Відтепер порядок відрядження таких працівників має визначатися безпосередньо у трудовому договорі, що дозволяє враховувати особливості кожної ситуації. Крім того, поїздки дистанційних працівників до роботодавця також можуть вважатися відрядженнями за умови узгодження маршруту та його фіксації

Ключова відмінність надомних та дистанційних працівників – вони можуть працювати не безпосередньо на робочому місці на підприємстві чи в офісі, а віддалено. Відповідні правила їх роботи визначені у ст. 60-1 та 60-2 Кодекс законів про працю (далі – КЗпП). Але саме це може додавати проблеми при направленні таких працівників у службові відрядження.

Дистанційна робота – це форма організації праці, коли працівник виконує свої обов’язки поза територією роботодавця, у будь-якому зручному для нього місці, використовуючи цифрові технології.
Трудовий договір про дистанційну роботу також укладається за типовою формою, затвердженою Мінекономіки. Працівник сам визначає місце роботи й відповідає за безпечні умови праці на ньому. За згодою сторін, дистанційна робота може поєднуватися з роботою в офісі. Умови такого поєднання також визначаються в договорі.

Донедавна роботодавці, які мають таких працівників, не мали визначеної процедури направлення їх у службові відрядження. Виникало питання щодо того, як визначати відправну точку для відрядження, адже від цього залежить як сума добових, так і можливість відшкодування за рахунок роботодавця витрат на проїзд працівника до місця відрядження і назад. Ігнорувати ці важливі моменти не можна було, оскільки за визначенням, наведеним у п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 №59:

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Тобто проблема виникала у зв’язку з тим, як саме розуміти поняття «місцем постійної роботи», якщо, наприклад, при дистанційній роботі такого місця не може бути формально.

Втім ситуацію потрібно було вирішувати. Як варіант, ми пропонували у наказі про відрядження таких працівників вказувати не лише населений пункт, до якого відряджається працівник, але і населений пункт, з якого він направляється у відрядження. Також ми рекомендували передбачити відповідні норми у Положенні про відрядження, які б регулювали відрядження саме дистанційних працівників. Докладніше про це читайте у публікації «Чи можна дистанційного працівника відправити у відрядження до офісу підприємства в іншому регіоні та виплатити добові?»

Втім з 02.05.2025 набрав чинності Закон України від 27.03.2025 №4339-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо удосконалення правового регулювання окремих питань надомної та дистанційної роботи» (далі – Закон №4339), який дещо спростив вирішення цієї проблеми.

Ним внесені зміни як до ст. 60-1, так і до ст. 60-2 КЗпП, суть яких полягає у наступному:

особливості направлення працівника, який виконує роботу дистанційно (або надомно), у службове відрядження встановлюються трудовим договором про дистанційну (або надомну) роботу.

Поряд з цим передбачено зобов’язання працівника повідомити роботодавця про своє місцезнаходження будь-яким зручним способом, якщо виникає необхідність направлення працівника у службове відрядження.

Крім того, оновлена редакція статті 121 КЗпП підтверджує, що поїздка дистанційного працівника до місцезнаходження роботодавця також може вважатися службовим відрядженням, за умови, що маршрут такої поїздки узгоджено з працівником і він відображений у відповідному наказі чи розпорядженні. Зокрема, при направленні у відрядження працівника, який працює дистанційно, включно з поїздкою до роботодавця, місце відправлення і повернення визначаються за погодженням між сторонами під час затвердження маршруту й обов’язково фіксуються в наказі (розпорядженні) про відрядження. Завантажуйте зразок та шаблон Наказу про відрядження дистанційного працівника.

Але важливо врахувати також наступне: трудові договори з надомними та дистанційними працівниками укладають за типовими формами, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 05.05.2021 №913-21:

Типова форма трудового договору про надомну роботу;
Типова форма трудового договору про дистанційну роботу.

Тобто насамперед Мінекономіки має внести відповідні зміни до цих типових договорів, а потім роботодавці зможуть змінити такі ж договори, укладені зі своїми працівниками. Тож варто почекати, допоки свою роботу виконає Мінекономіки, якому на це виділено двомісячний строк з дня набрання чинності Законом №4339, тобто не пізніше 02.07.2025, на що будемо дуже сподіватися!

Висновки

У разі відрядження надомного або дистанційного працівника важливо визначати в наказі про відрядження пункт відправлення, що необхідно для обчислення добових та відшкодування витрат на проїзд.
Порядок відрядження дистанційного або надомного працівника має визначатися у трудовому договорі.
З 02.05.2025 визначено, що відрядженням може бути визнана й поїздка дистанційного працівника до роботодавця – за умови узгодження маршруту і його фіксації в наказі.
Мінекономіки повинно змінити типові трудові договори в частині порядку відрядження дистанційних та надомних працівників. На підставі цього роботодавці зможуть оновити свої договори з працівниками.

Раді допомогти, звертайтесь ще!