Заголовок тимчасово відсутній

Орієнтуватися на зазначені в ЦКУ строки давності в зовнішньоекономічному договорі можна тільки в ситуації, коли до нього застосовують право України. Далі- докладніше.

Найчастіше заборгованість, яка виникла у відносинах із нерезидентом, підлягає списанню внаслідок того, що стосовно неї минув строк позовної давності. Загальну позовну давність у ч. 1 ст. 257 ЦКУ встановлено тривалістю у 3 роки. Для окремих видів вимог закон може встановлювати спеціальну позовну давність: скорочену або більшої тривалості порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ).

Однак у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257 ЦКУ, продовжуються на строк його дії (п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦКУ). Указом № 64/2022 воєнний стан в Україні введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, тому наразі заборгованість, за якою терміни давності станом на 24.02.2022 не минули, не може вважатися безнадійною за критеріями пп. "а" пп. 14.1.11 ПКУ (заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності).

Між тим слід зважати на те, що порядок відліку строку позовної давності у зовнішньоекономічній діяльності визначають згідно з нормами того права, яким регламентується договір. Причому учасники правовідносин можуть самостійно вибрати право, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 32 Закону № 2709).

Умова про вибір матеріального та процесуального права, яке застосовуватиме суд у разі виникнення спору за зовнішньоекономічним договором, належить до його обов'язкових умов, а отже її зазначають у договорі.

Податківці під час визначення строку давності у сфері ЗЕД посилаються на Конвенцію ООН (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_002#Text). Водночас потрібно зауважити, що Конвенція ООН діє лише в тих випадках, коли сторони зовнішньоекономічного договору в момент його укладення перебувають у державах, що її підписали (ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН).

Конвенцію ООН застосовують незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права (ч. 2 ст. 3 Конвенції ООН). Тобто в ситуації, коли обидві сторони зовнішньоекономічного договору перебувають у державах-підписантах, Конвенція ООН є обов'язковою до застосування сторонами. На це звертають увагу й суди (див., зокрема, пп. 5.7 постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10).

Винятком є випадок, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенції ООН). Тобто в зовнішньоекономічному договорі сторони повинні чітко вказати, що вони домовилися не застосовувати Конвенцію ООН до такого договору.

Згідно зі ст. 8 Конвенції ООН строк позовної давності встановлюють у чотири роки. У загальному випадку перебіг строку позовної давності починається від дня, коли сталося порушення умов договору (ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Конвенції ООН).

Конвенцією ООН передбачено випадки припинення перебігу строку позовної давності. Зокрема, якщо боржник до закінчення строку позовної давності в письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання починається новий чотирирічний строк давності (ч. 1 ст. 20 Конвенції ООН). До того ж боржник може продовжити строк позовної давності шляхом надсилання письмової заяви на адресу кредитора (ч. 2 ст. 22 Конвенції ООН).

Окрім того, якщо за згодою сторін спір між ними підлягає розв'язанню в арбітражі, перебіг строку давності позову припиняється, коли будь-яка зі сторін порушує арбітражний розгляд згідно з порядком, передбачуваним арбітражною угодою або правом, застосовуваним до такого розгляду (ч. 1 ст. 14 Конвенції ООН).

Якщо в арбітражній угоді або у застосовуваному праві відсутні відповідні положення, арбітражний розгляд вважається розпочатим у той день, коли заява про передання спору до арбітражу доставлена до місця постійного проживання, або до місця перебування комерційного підприємства іншої сторони, або, за відсутністю таких, до останнього відомого місця її постійного проживання або перебування її комерційного підприємства (ч. 2 ст. 14 Конвенції ООН).

Однак у будь-якому разі строк позовної давності минає не пізніше ніж через 10 років від дня, коли він почався (ст. 23 Конвенції ООН).

У ситуації, коли Конвенцію ООН не застосовують і в зовнішньоекономічному договорі немає застереження щодо права, яке застосовують до договору, діятимуть такі правила:

– якщо діє міжнародний договір, укладений між державами сторін контракту, застосовуватимуть його норми (ч. 1 ст. 3 Закону № 2709);

– якщо міжнародного договору немає, застосовуватимуть особливі правила (ч. 3 ст. 32, ст. ст. 43 і 44 Закону № 2709), зокрема за договорами купівлі-продажу застосовуватимуть право держави продавця.

Отже, орієнтуватися на зазначені в ЦКУ строки давності в зовнішньоекономічному договорі можна тільки в ситуації, коли до нього застосовують право України.

Раді допомогти, звертайтесь ще!