Заголовок тимчасово відсутній

Термін, визначений у розпорядженні про відрядження, розглядається як "час, проведений у відрядженні", іншими словами, це єдиний період. За всі дні, без винятку, зазначені у розпорядженні про відрядження, працівник отримує оплату, яка не менше середньої заробітної плати.

Відповідно до третьої частини статті 121 КЗпП відрядженим працівникам зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду відрядження. Це означає, що всі дні відрядження, включаючи дні відбуття/прибуття, вважаються робочими днями, коли працівник перебуває в трудових відносинах і виконує свої обов'язки.

Навіть якщо перебування в дорозі під час відрядження не є професійним навиком працівника, з моменту відбуття у відрядження він виконує розпорядження керівника, яке є прямим трудовим обов'язком, що підтверджується Директивою Європейського парламенту і Ради. Згідно з четвертою частиною статті 121 КЗпП, оплата праці відряджених працівників визначається умовами трудового або колективного договору і не може бути меншою за середню заробітну плату.

Якщо питання перебування працівників у відрядженні не вирішено (не передбачено ст. 107 та 121 КЗпП), то за всі дні вказані у розпорядженні про відрядження їм належить оплата не нижче їх середньої заробітної плати, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати та Інструкцією зі статистики заробітної плати.

Оскільки в законодавстві немає поняття "відбуття/прибуття з відрядження", можна вважати, що дата початку і закінчення відрядження, вказані в розпорядженні, повинні бути оплачені. Приватні підприємства повинні регулювати питання відрядження своїм локальним актом, наприклад, положенням про відрядження або колективним договором. Інструкція № 59 рекомендується для використання лише державними підприємствами.

Раді допомогти, звертайтесь ще!