Заголовок тимчасово відсутній

Вихідні, у які працівник відправляється у відрядження, на нашу думку, треба оплачувати в подвійному розмірі не нижче середнього, або надавати день відпочинку. Це треба врегулювати у внутрішньому положенні про відрядження.
Чинне законодавство, яке регулює трудові відносини, немає таких понять, як «безпосередня робота у відрядженні» або «відбуття/прибуття з відрядження».
Період вказаний в наказі про відрядження вважається «часом проведеним у відрядженні», тобто — єдиним періодом.
Тому, зважаючи на відсутність в законодавстві поняття «відбуття/прибуття з відрядження», слід вважати, що в наказі про відрядження зазначено дату початку і дату закінчення відрядження, які мають бути оплаченими без винятків. А відрядження слід розуміти як окремий трудовий обов’язок, який встановлений для працівника в межах його кваліфікації і посадових обов’язків наказом керівника і який починається і закінчується датами, зазначеними в цьому наказі.
Відповідно до ст. 72 КЗпП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n450) робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку (відгулу) або у грошовій формі у подвійному розмірі (у подвійному середньоденному чи денному – залежно від того за яким заробітком оплачували решту днів відрядження).
Варіант оплати вихідного дня бажано прописати в наказі про відрядження (це день відпочинку чи подвійна оплата), і якщо день відпочинку - то вказати коли саме він надається (як правило, день відпочинку надають одразу після повернення з відрядження). Вихідні дні відрядження у табелі робочого часу треба відображати: як вихідні – якщо в них працівник не працює (не виконує обов’язки, пов’язані з відрядженням), або як дні відрядження – якщо ці дні працівник працює (виконує обов’язки, пов’язані з відрядженням). Раді допомогти, звертайтесь ще!