Зміна статусу працівника: оформлення основного місця роботи

Поки працівник мобілізований, безпечно залишити статус «сумісництво» без зміни; зміну на основне місце роботи доцільно оформлювати після його повернення до роботи, через звільнення із сумісництва і нове прийняття за основним місцем.

Обґрунтування

За мобілізованим працівником зберігаються місце роботи та посада на весь період служби. Це гарантія, встановлена ч. 3 ст. 119 КЗпП, яка діє до закінчення особливого періоду або фактичного звільнення з військової служби. Сам факт увільнення від роботи не припиняє трудовий договір і не змінює його умов щодо статусу роботи як основної чи сумісництва ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України.

Механізму «переведення» між основним місцем роботи і сумісництвом трудове законодавство не передбачає. Стаття 32 КЗпП регулює переведення на іншу роботу або іншу посаду, а не зміну статусу «основне / сумісництво», тому контролюючі органи наполягають, що зміна статусу проводиться шляхом звільнення та нового прийняття, а не переведенням Стаття 32 Кодексу законів про працю України.

Основне місце роботи визначається заявою працівника, але це поняття прив’язане до діючого трудового договору. Воно – це місце роботи за укладеним трудовим договором, яке працівник визначив як основне згідно із заявою, що враховується в реєстрі застрахованих осіб п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.08.2010 №2464-VI (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17#Text). На практиці зміна статусу «сумісник → основний» без припинення договору досі залишається неврегульованою в КЗпП, а нові можливості у Д5 лише дозволяють технічно відобразити таку зміну, але не змінюють трудовий механізм.

З урахуванням мобілізації доцільно не втручатися в існуючий трудовий договір до демобілізації. У консультаціях щодо мобілізованих сумісників рекомендують не змінювати умови трудового договору (ні звільненням, ні «переведенням») до завершення служби, аби не створювати правової невизначеності щодо гарантій увільнення за ч. 3 ст. 119 КЗпП і записів у електронній трудовій книжці ч. 3 ст. 119.

Після демобілізації безпечний варіант такий.

1. Звільнення із сумісництва. Працівник подає заяву про звільнення з роботи за сумісництвом, видається наказ про звільнення, проводиться повний розрахунок, включно з компенсацією невикористаних відпусток, як того вимагає ст. 47 КЗпП і ст. 24 Закону про відпустки ст. 47 КЗпП, ст. 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-вр#Text). Дату звільнення показують у Додатку 5 Об’єднаного розрахунку як закінчення трудових відносин за категорією «2» (сумісник).
2. Прийняття на основне місце роботи. З наступного дня після звільнення працівник подає заяву про прийняття за основним місцем роботи з формулюванням, що це основне місце роботи, надає обов’язкові документи, у тому числі військово-обліковий документ. Роботодавець видає наказ про прийняття та подає повідомлення до ДПС за формою, затвердженою постановою КМУ від 17.06.2015 №413 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-2015-п#Text). Статус «основне» також фіксується заявою працівника як того вимагає п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 п. 12 ст. 1. У Додатку 5 новий запис відображають як початок трудових відносин за категорією «1» (основний працівник).

До моменту фактичного повернення до роботи змінювати статус через документи не обов’язково і не потрібно. Працівник уже користується гарантіями як мобілізований, а статус основного місця роботи для цілей ЄСВ і пенсійного страхування він може визначити на інше місце, коли укладатиме діючий трудовий договір після демобілізації п. 12 ч. 1 ст. 1, п. 31 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n262)ч. 2 ст. 16 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n262) Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text).

Отже, зараз доцільно зберегти чинний договір як сумісництво до демобілізації, а зміну статусу оформити вже після повернення на роботу шляхом «звільнення-прийняття» з належним відображенням у Додатку 5 та повідомленні до ДПС і, за потреби, у військовому обліку.